Зібрання творів - Амброз Бірс
Але рядовий Ґрейрок не спав. Якби було навпаки, він поставив би під велику загрозу інтереси Сполучених Штатів, бо ж забрався далеко від розташування своєї військової частини й міг потрапити у ворожий полон або й загинути. Зрештою, мав такий настрій, що не спалося. Ось у чому полягала причина сум’яття душі. Минулої ночі нашому героєві довелося побувати в дозорі й вартувати в цьому самому лісі. Попри те, що не світив місяць, ніч випала ясна, але в лісовій глушині залягла непроглядна пітьма. Між Ґрейроковим постом і двома сусідніми праворуч та ліворуч була чимала відстань, бо всі пости загалом виставлено задалеко від табору, тож вони не могли покрити довжелезної сторожової лінії. Війна ще тільки почалась, і командири хибно вважали, що вночі для охорони табору краще виставити рідкий ланцюг дозору якнайближче до супротивника, ніж густий – якнайближче до себе. А на той час вони таки потребували якнайраніше діставати попередження про ворожий наступ, бо в таборах мали звичку роздягатися на ніч – геть не солдатську. Незабутнього ранку 6 квітня в битві під Шайлом вояки генерала Ґранта нахромилися на багнети конфедератів зовсім голими, як ото цивільні люди. Правда, треба визнати, що таке трапилося не через хибне розміщення аванпостів. Помилка крилася в іншому – їх взагалі не виставили. Втім, я зробив таки зайвий відступ, адже не мав на меті зацікавити читача долею всієї армії. Тут ітиметься про долю шерегового Ґрейрока.
Залишившись суботньої ночі вартувати на самоті, він зо дві години стояв як укопаний, притулившись до великого дерева, і вдивлявся в темряву. Силкувався розпізнати знайомі предмети, бо ж за дня він уже вартував на цьому самому місці. Але тепер усе змінилося. Подробиць не розрізнити, видно тільки нагромадження речей, обриси яких удень не виділялися на тлі багатьох інших, а тепер геть невпізнавані. Здається, що їх тут взагалі не було. Крім того, картині з самих дерев та підліску бракує виразності, вона хибує на однотонність і не має чітко акцентованих мазків, які привертають око. А тут іще темінь безмісячної ночі. Щоб добре орієнтуватися за таких умов, треба ще чогось понад великий природний розум і здобуті в місті знання та навички. Ось так і сталося, що рядовий Ґрейрок, сторожко повдивляшись поперед себе, а тоді необачно обстеживши ледве видиму округу, тобто тихцем обійшовши кругом дерево, втратив орієнтацію, тобто став майже непридатний як вартовий. Заблукав на посту й не знав, звідки може напасти ворог і де саме заснулий табір, за безпеку якого треба відповідати життям. Утямивши, в яку безглузду халепу випало потрапити, і зміркувавши, що сам теж опинився під загрозою, Ґрейрок не на жарт стривожився. Заспокоїтися не було часу, бо саме тоді, коли до свідомості дійшли можливі наслідки цього випадку, зашаруділо листя і хруснула суха гілка. Вартовому похололо серце. Обернувшись на ці звуки, він угледів невиразну постать людини.
– Стій! – гучно скомандував Ґрейрок і по-статутному доповнив вигук клацанням рушничного замка. – Хто йде?!
Прибулець на мить завагався, а якщо й відповів, то його слова заглушив постріл вартового. У тиші нічного лісу цей звук пролунав оглушливо. Ще не завмерши, він повторився на аванпостах праворуч і ліворуч, почалася пальба за компанію. У кожному з цих дозорців досі сидів цивільний чоловік, який упродовж останніх двох годин викликав із уяви ворогів і населяв ними ліс перед собою, а Ґрейроків постріл перетворив цей уявний наступ війська південців у відчутну реальність. Пальнувши з рушниць, вартові відступали до табору – прудко, щодуху. Всі, крім Ґрейрока, бо той не знав, у якому напрямку треба відступати. Коли солдати, прокинувшись у таборі й не дочекавшись супротивника, знову розляглися та полягали спати, а командири знову завбачливо виставили лінію дозору, виявилося, що рядовий Ґрейрок увесь цей час несхитно стояв на посту. Отож начальник церемонійної гвардії похвалив цього єдиного солдата з усієї самовідданої варти, якого по праву можна вважати зухом, зразком молодецтва – рідкісної чесноти.
Тимчасом зух старанно й марно шукав тлінних останків непроханого гостя, маючи снайперське чуття, що таки влучив у нього. Належав-бо до тих уроджених мастаків, які стріляють майже не цілячись, підсвідомо спрямовуючи зброю. Уночі вони такі самі небезпечні, як і вдень. Так що упродовж половини свого двадцятичотирилітнього життя Ґрейрок був грозою мішеней у всіх тирах трьох міст. Тепер же, не маючи змоги похвалитись упольованим трофеєм, він розсудливо вирішив тримати язика за зубами й був радий, що товариші та командир цілком природно вважають: залишився на місці – значить, не спостеріг нічого загрозливого. Хай там як, а Ґрейрок не покинув поста, за що й заробив похвалу. Але сам він не міг вдовольнитися наслідками нічної пригоди й наступного дня під якимсь першим-ліпшим приводом попросив перепустку на вихід із табору. На те генерал одразу ж дав згоду – з огляду на героїчну поставу цього рядового минулої ночі.
Прийшовши на місце події й пояснивши вартовому, що треба знайти згубу – фактично не збрехавши, Ґрейрок поновив пошуки вбитого. Якщо ж той тільки поранений, то, може, вдасться знайти його по кривавому сліду. Однак і в денному світлі успіх був такий самий, як і в нічній темряві. Обійшовши добрячий шмат лісу й навіть відважно забравшись у глиб території конфедератів, Ґрейрок покинув пошуки. Притомившись, він усівся на корінні великої сосни, де ми його побачили на початку оповіді, й дав попуст своєму розчаруванню.
Не варто вважати, що Ґрейрок розчарувався так, як ото жорстокий убивця, що змарнував нагоду помилуватися закривавленою жертвою. З великих чистих очей цього юнака, з делікатно різьблених уст і високого чола можна було б вичитати зовсім інше. Авжеж, у його вдачі напрочуд доладно поєдналися відважність і чутливість, відчайдушність і совісність.
«Виявляється, мені прикро, – сказав він собі, сидячи на дні золотавої імли, яка примарним морем залила ліс. – Прикро, бо не вдалося знайти людини, вбитої моєю рукою! Невже тільки задля воїнського обов’язку я захотів укоротити комусь віку? Адже міг би виконати цей обов’язок і без убивства! А чого ще я міг хотіти? Якщо загрожувала якась небезпека,
