Зібрання творів - Амброз Бірс

У душі нашого героя згас войовничий запал. Вимушена бездіяльність спонукала його до самоаналізу. Думки снувалися не про те, щоб відзначитися в бою й увінчатися славою. Конче треба було зорієнтуватись у хаосі своїх почуттів. Наслідком роздумів стало глибоке розчарування. Затуливши обличчя долонями, капітан застогнав.

На правому фланзі дедалі виразніше звучало хрипке бурмотіння битви. Воно перероджувалося в рев, гуркіт і гримотання. Ці звуки долинали здалеку. Напевно, під натиском відступало ліве крило ворога, назрівала слушна пора рушити туди, де його передова лінія виступала клином проти позицій північан. На інших ділянках фронту запала незбагненна грізна тиша. Кожен відчував, що вона провіщає лихо воякам, які підуть в атаку.

Солдати, що залягли на передовій, озиралися на стукіт копит. Дванадцять штабних офіцерів галопувало до бригадних і полкових командирів, які вже спішилися. Невдовзі хор голосів невлад виголосив команду «батальйон, шикуйся!» Шерегові зірвалися на ноги й виконали команду. В очікуванні слова «вперед» калатали серця й стискалися зуби. Люди також чекали олив’яного та крицевого градопаду, що посіче їх на шмаття, хай тільки рушать уперед, підкорившись наказу. Але командири мовчали. Не знялася буря. Нестерпне зволікання зводило з розуму, позбавляло сили духу – так само, як короткочасне відтермінування вироку приреченому лягти під лезо ґільйотини.

Ґраффенрід стояв на чолі своєї роти, біля його ніг лежав труп. З правого боку гриміла битва – безперестанку торохтіли рушниці, ненастанно бухали гармати, недоладно кричали невидимі бійці. Капітан зауважив клуби диму над далекою смугою лісу й звернув увагу на зловісне затишшя в лісі поблизу. Ці контрасти пантеличили й вражали. Мов струни натяглися нерви. Його обдавало жаром і холодом. Ґраффенрід сапав, як пес у спеку. На якусь хвилину він мимоволі затамував подих і тільки під впливом запаморочення став знову дихати.

Зненацька все його єство охопив спокій. Око впало на оголену шпагу, затиснуту в руці. Згори лезо здавалося коротшим, ніж насправді, й було схоже на меч римського воїна. Така подібність навівала гадку про лиху долю й героїзм.

Сержант, що стояв у шерензі зразу ж за капітаном, спостеріг дивну картину. Той викинув руки вперед, рвучко розвів лікті, наче веслувальник у човні, й між лопатками капітана висунулося на фут щось блискуче й металеве, з легким червоним відтінком – лезо шпаги. Воно так прудко наблизилося до грудей сержанта, що той відсахнувся. Цієї миті капітан Ґраффенрід важко звалився долілиць на мерця й сконав.

А за тиждень генерал-майор, командувач лівофлангового корпусу федеральної армії, подав офіційний рапорт:

«Сер, маю честь доповісти, що під час бою, який відбувся 19-го числа цього місяця, сили супротивника, розташовані проти мого корпусу, відступили, щоб зміцнити свій лівий фланг, битий нашими військами. Мій корпус майже не взяв участі в бойових діях. Його втрати вбитими такі: один офіцер, один солдат».

1

Butternut (англ.) - сірий (або ж білий) горіх; жовто-брунатна барва. Таким словом прозвали солдатів Конфедерації та її прихильників, бо уніформу цих солдатів шили з домотканої матерії, пофарбованої виваром із кори та шкаралуп сірого горіха. М’які фетрові капелюхи з широкими опущеними крисами (the slouch hats) належали до обмундирування армії південців.

2

В армії США старшими офіцерськими вважаються чини від майора до полковника.

3

В армії північан не було генерала з таким прізвищем.

4

У США є тільки два міста з такою назвою (одна з них – колишня), обидва у штаті Каліфорнія. Очевидно, в цьому оповіданні йдеться про фіктивний Драйтаун.

Джордж Терстон

Три випадки в житті людини

Перший лейтенант Джордж Терстон служив ад’ютантом у штабі полковника Брафа, командувача федеральної бригади, що тимчасово заміщав бригадного генерала. Той, серйозно поранений, дістав відпустку на лікування. Гадаю, що Терстон належав до складу Брафового полку. Мабуть, так було б і далі, якби поталанило дожити до одужання генерала. Лейтенант прийшов на місце вбитого в бою. Це була єдина зміна в нашому штабі після того, як командування перейняв полковник. Ми недолюблювали нового ад’ютанта – відлюдного й нетовариського. Ця риса характеру вадила не так мені, як іншим офіцерам. Хоч де був наш підрозділ – у таборі, на марші, на бівуаку, в казармах, у наметах, а мені, інженерові-топографу, випадало одне – гарувати, весь день скакати на коні й півночі просиджувати за столом, складаючи карти, схеми та плани. То була небезпечна робота. Що ближче я діставався до ворожих ліній, то ціннішими ставали мої польові нотатки й підсумкові мапи. У такій справі життя людини нічого не важить проти можливості уточнити, де саме пролягає дорога, чи зробити ескіз моста. Бувало, цілі ескадрони йшли в атаку на потужний ворожий аванпост тільки задля того, щоб за короткий час між наступом і неминучим відступом з’ясувати, де брід чи роздоріжжя.

У деяких глухих закутнях Англії та Валлії досі притримуються давнього звичаю – відбивання меж церковної парафії. Раз на рік, у свято Вознесіння або перед Великоднем, уся паства разом з пастором обходить парафію й б’є палицями межові дерева та стовпи. У найприкметніших місцях дубцями дістається також хлопчикам, щоб назавжди запам’ятали свою рідну місцину. Отож ті й тямлять. Наші часті сутички з конфедератами – вартовими, патрульними та розвідниками – мали таку саму навчальну цінність. У моїй пам’яті закарбувалися живі картини різних місцевостей – замість акуратних польових нотаток, які навряд чи зробиш, коли навколо тебе торохтять карабіни, брязкотять шаблі й тупотять коні. У цих незабутніх випадках постали яскраві спостереження.

Одного ранку я вибрався на чолі свого супроводу у вилазку, небезпечнішу, ніж зазвичай. Несподівано до нашої групи під’їхав верхи лейтенант Терстон і спитав, чи не буду я проти, якщо він долучиться до неї. Мовляв, полковник дав на те дозвіл.

– Звичайно ж, не буду проти, – доволі неприязно відповів я. – Але в ролі кого ви поїдете? Ви ж не топографічний інженер, а моїм супроводом командує капітан Берлінґ.

— Поїду в ролі глядача, — сказав лейтенант. Скинувши з себе пояс для шпаги й видобувши пістолети з кобури, він віддав ці речі денщикові, щоб відніс їх до штабу. Я картав себе за грубий тон, але не знав, як тут перепроситися, тому й нічого не сказав.

Ополудні наша група наткнулася на полк ворожої кінноти й на польову гармату, що покривала вогнем добру милю від застави, до якої ми наблизилися. Мій супровід відстрілювався, розосередившись у лісі з обох флангів, натомість Терстон залишився посередині дороги, яку що кілька секунд поливав