Шлюбний договір - Мішель Річмонд

41

Рано-вранці я прокидаюся від аромату кави і йду на кухню, сподіваючись побачити там Еліс з ноутбуком. Її кілька днів не було, напевно, надолужує пропущені на роботі дні. Але кухня порожня. Я наливаю собі каву, зазираю у ванну. І там Еліс немає.

Потім я помічаю смужку золотистого світла під дверима гостьової спальні. Штовхаю двері і заходжу. Оголена Еліс стоїть біля великого, на повний зріст, дзеркала і невідривно дивиться на своє відображення. Хоча комір не дає їй обернутися, вона зустрічається зі мною поглядом у дзеркалі. Комір з точністю повторює вигин її шиї, і, треба визнати, у ньому є якась чистота ліній, навіть скульптурна – ні на шиї, ні на плечах не видно застібок і швів. Таке відчуття, що він не сковує рухів і не приховує, а, навпаки, підкреслює красу Еліс. Я дивлюся на неї в м’якому золотистому світлі і, здається, розумію, у чому сенс, ні, не тільки коміра, а й «Договору» в цілому. Я ніколи раніше не бачив, щоб моя дружина настільки безроздільно й усвідомлено віддавала всю свою увагу поточному моменту.

Замість слів я кладу руки на плечі Еліс, мої пальці ковзають вгору по гладкій поверхні коміра, торкаються м’якого чорного матеріалу біля підборіддя. Еліс, як і раніше, невідривно дивиться на мене в дзеркало. В її очах більше немає сліз, вона дивиться на мене якось по-новому, не можу зрозуміти як. Із захопленням? У голові звучить голос Вівіан: «Примиріться з “Договором”».

– З цією штукою ти ще більш загадкова, – кажу я Еліс.

Вона тягнеться поцілувати мене, однак підняти голову не може, тому я сам нахиляюся до неї.

Я сідаю в крісло біля вікна. Еліс залишається стояти біля дзеркала, не намагаючись прикрити наготу. Не знаю, примирилася вона із «Договором» чи ні, але думки її явно чимось зайняті. Коли ми їхали додому вчора ввечері, вона була жвавою і радісною, може бути, просто від того, що ми знову разом. Я просив її детальніше розповісти про поїздку, але вона тільки сказала:

– Головне те, що я витримала.

Уже пізніше вона зізналася, що пишається собою.

– Єдине, що мене завжди по-справжньому, до жаху лякає – це невідомість. Коли я їхала туди, то зовсім не уявляла, що зі мною буде. Тепер я відчуваю якесь дивне задоволення, ніби я увійшла в якийсь таємничий портал і вийшла з іншого боку.

– Я теж тобою пишаюся, – сказав я. – Ти ж зробила це заради нас. Для мене це дуже багато значить.

– Так, заради нас.

Після вечері Еліс захотілося посидіти зі мною поруч, подивитися нову серію «Гаслування», з’їсти морозиво, а потім ми пішли в спальню. Я підклав їй під шию три подушки і думав, що вона відразу ж засне, але вона притиснула мене до себе з відчаєм потопаючого. На моє запитання, про що вона думає, Еліс відповіла:

– Ні про що.

Вона завжди так відповідає. Іноді я їй вірю. А іноді, як сьогодні, відчуваю, що вона прокручує в голові якісь думки, і марно намагаюся розгадати які.

Потім у нас був секс. Не стану говорити більшого, скажу тільки, що все було несподівано і незвично. Еліс була наполегливою, навіть одержимою. Як не хотілося мені дізнатися, що сталося з нею там, у пустелі, та я піддався її пристрасному пориву, її наполегливості, поступився новій Еліс.

Так, вона змінилася, але залишилася моєю.

42

Еліс узяла відгул на роботі. Сьогодні свято, День святого Валентина, але я все одно дуже здивувався. Хоча тут же знайшов пояснення: у неї змінилися пріоритети. «Договір» робить свою справу.

Звичайно, є й більш прозаїчні причини. По-перше, через фіксатор уваги на Еліс не сходиться жоден жакет і жодна блуза; по-друге, Еліс поки не придумала, що сказати на роботі. Вона написала своїй помічниці, що їй через отруєння геть погано і вона хоче відлежатися дні два-три. Коли я дзвоню в офіс, щоби скасувати зустрічі з пацієнтами і сьогодні теж, Хуанг кличе до телефону Евелін.

– У тебе все добре? – вимогливо цікавиться вона.

– Так, – відповідаю я. – Сімейні обставини.

Більше Евелін ні про що не питає.

Спочатку Еліс поводиться якось нервово, нібито не знає, чим зайнятися, але до десятої ранку вже начебто радіє тому, що не треба йти на роботу і що у нас попереду цілий день.

Ми вирішуємо прогулятися пляжем. Еліс надягає просторе пальто і замотує шию шаликом. Я беру фотоапарат. Однак коли я збираюся її сфотографувати, вона протестує:

– Ой, не треба з цією штукою!

– Та годі тобі, давай.

– Нізащо!

– Ну хоч одну фотографію?

Еліс розмотує шалик, знімає пальто і показує мені язика.

По дорозі додому вона забуває і про пальто, і про шалик. Напевно, її здивувало, що ніхто не звертає уваги на її шию. Ми заходимо в супермаркет. Знайома касирка складає наші покупки в пакет і помічає комір.

– Ой, – каже вона. – В аварію потрапили?

– Ага, – відповідає Еліс.

Наступні тридцять днів вона всім каже, що потрапила в аварію. Каже і на роботі, і нашим друзям, і Яну, Евелін і Хуангу, коли заїжджає за мною в один із днів, щоби пообідати разом. Іноді вона ще вдаряє однією рукою об іншу і жартівливо озвучує зіткнення. Подробицями ніхто не цікавиться. Тільки Хуанг запитує:

– На чому їхала? З чим зіткнулася? З «Тойота-Королла» чи з яким-небудь мінівеном типу «хонди»? Даю голову на відсіч, що з «короллою» – на них зазвичай самі лихачі ганяють.

Маю зізнатися, що кожного разу, коли я дивлюся на комір або помічаю, як прямо сидить і стоїть Еліс, я відчуваю, як вона віддана нашому шлюбу. Щовечора перед сном я допомагаю їй мити шию під коміром, підлізаючи намиленою ганчірочкою під гладкі пластини. Кожного разу, коли я дивлюся на неї, готую для неї, займаюся з нею любов’ю, сиджу з нею, взявшись за руки, перед телевізором, я думаю про одне: ми одружені якихось кілька місяців, а вона вже зробила заради нас набагато більше, ніж я.

43

Підраховано, що понад десять відсотків сімейних пар улаштовують заручини в День святого Валентина. Я це знаю, бо зазвичай питаю у своїх клієнтів, як і коли вони вирішили одружитися, а ще я вичитав такий цікавий факт,