Шлюбний договір - Мішель Річмонд
На сидіннях і під ними валяються документи, теки зі справами, туфлі, хоча Еліс називає все це порядком. Вона стверджує, що у неї є власна система і що вона легко знаходить потрібні речі. Під заднім сидінням завжди лежать кросівки на випадок, якщо Еліс захочеться прогулятися берегом або парком «Золоті ворота» по дорозі з роботи, а ще чорні черевики, тому що несолідно ж розгулювати по місту просто в «найках». Крім них є ще пара чорних балеток, щоби відпочити від підборів. Тут же лежить пакет з дизайнерськими джинсами, чорним кашеміровим светром, білою футболкою, запасним ліфчиком і трусами – так, про всяк випадок. І це не рахуючи жилетки-пуховика для прогулянок біля океану і класичного плаща для міста. Взагалі в Сан-Франциско потрібно бути готовим до будь-якої погоди: буває, виходиш із дому в сорочці з коротким рукавом, а за десять хвилин уже хочеться накинути плащ, бо туман і холодно. Але Еліс довела це до крайності. Я посміхаюся, дивлячись на цю купу взуття і речей.
Айпад лежить у бардачку. Зрозуміло, розряджений, як і всі електронні пристрої, що належать моїй дружині. Вона чомусь не вважає за потрібне їх заряджати. Якщо раптом щось розряджається, вона заявляє, що акумулятор бракований. Якщо підрахувати, скільки часу я шукав по всьому дому її телефони та комп’ютери, підбирав до них зарядні пристрої і ставив на зарядку в кухні, назбирається кілька додаткових років життя.
Я повертаюся в будинок, ставлю айпад на зарядку і, коли він оживає, відкриваю пошту. Прізвище Еріка я не пам’ятаю. Ерік – невисокий і дуже добрий хлопець, теж молодший юрист. Дивно, як йому з таким характером вдається протриматися на цій роботі. Контора Еліс – справжній акваріум з акулами, яким згодовують молодших юристів. У Еріка та Еліс склалися теплі робочі стосунки, вони постійно допомагають одне одному з різними справами і проблемами.
– Щоби виграти війну, потрібні союзники, – сказала мені Еліс того вечора, коли я вперше побачив Еріка та його дружину в ресторані в Мілл-Веллі. Гарна, приємна пара – єдині люди з роботи Еліс, з якими я не проти і далі спілкуватися.
Я ніяк не міг пригадати його прізвища. У моєї тітки замолоду трапилася велика амнезія, і тепер кожного разу, коли я забуваю щось просте, то починаю думати, що втрачаю пам’ять.
У пошті Еліс тільки два Еріки – Левін і Вілсон. Клацаю мишкою на Вілсона – це ж бас-гітарист і бек-вокаліст з групи «Ladder», в якій співала Еліс до того, як я з нею познайомився. Група проіснувала недовго і великої популярності не набула, однак не можна сказати, що її творчість пройшла зовсім непоміченою. Якось в одному журналі я прочитав інтерв’ю з молодим гітаристом з манчестерської групи, де він сказав, що свого часу альбом «Ladder» дуже на нього вплинув. Я повідомив про це Еліс, вона пожартувала, але потім я побачив цей журнал на тумбочці в спальні, і він був відкритий на сторінці з інтерв’ю.
«Еліс, кидай уже цього невдаху і повертайся до мене».
Лист написано за тиждень до нашого весілля. Я прокручую до самого низу і бачу, що Вілсон і Еліс обмінялися кількома листами до весілля в основному про музику і колишні часи. Є ще листи, написані вже після весілля, але небагато. Я не піддаюся спокусі їх прочитати. Якщо я правильно пам’ятаю, у «Кодексі» щось написано з цього приводу. Мій примірник «Кодексу» лежить у вітальні. Я знаходжу слово «е-мейл» у змісті і відкриваю параграф 4.2.15.
«Несанкціоноване читання листування та інші види подружнього шпигунства неприпустимі – стосунки подружжя повинні будуватися на довірі. Читання електронних листів найчастіше відбувається внаслідок хвилинної слабкості або невпевненості в собі, розцінюється як злочин другого ступеня тяжкості. Повторне порушення положень цього пункту також кваліфікується як злочин другого ступеня тяжкості, однак у цьому випадку покарання передбачає чотирикратне посилення індивідуально-профілактичного впливу.»
Дивлюся «посилення» у словничку термінів. Визначення говорить:
«Посилення – показове застосування покарання, відповідного тяжкості вчиненого злочину. Посилення може носити якісний і/або кількісний характер».
Та хто там пише всю цю срань?
Обираю в списку адресатів Еріка Левіна. Пишу йому, що у Еліс харчове отруєння і завтра вона не зможе попрацювати над справою, як обіцяла. Вимикаю айпад, беру із собою в спальню ноутбук, кілька годин старанно працюю, потім засинаю. Прокидаюся від телефонного дзвінка. Сонце сідає. Я й не помітив, як минув день. Біжу на кухню і хапаю телефон, що стоїть на зарядці.
– Алло?
– Я вже думала, не відповіси, – говорить Еліс.
Я відразу ж намагаюся зрозуміти за голосом, у якому вона настрої.
– Де ти?
– Сиджу в коридорі перед кабінетом адвоката. Цілий день там провела, якщо не брати до уваги перерви на обід у їдальні. На обіді було чоловік сорок, але говорити одне з одним не дозволялося. З вікна видно тільки пустелю з кактусами. Ще два величезні паркани. Прожектори. Жодної машини на стоянці, крім тюремного автобуса. Двір, ґрунтова дорога…
– Людей бачиш?
– Ні. Там ще сад є і навіть щось на зразок спортмайданчика.
– А що являє собою адвокат?
– Азіат. Дорогі черевики. Гарне почуття гумору. У мене таке відчуття, що він такий же, як ми. Напевно, теж щось порушив і тепер відбуває покарання роботою. Може, він тут один день, може, тиждень, може, місяць. Про себе нічого не розповідає. Не дозволяється. Знаю тільки, що звуть Віктор. А так тут навіть по іменах одне одного не називають. Просто – Друг.
– Що буде тепер?
– Завтра вранці суд. Віктор вважає, що вийде все залагодити в досудовому порядку, якщо я погоджуся. Каже, за перше порушення строго не карають. Крім того, обвинувач – його друг.
– У чому тебе взагалі звинувачують?
– Відсутність належної уваги. Злочин шостого ступеня тяжкості.
– Що це значить? – обурююся я.
– Згідно з «Кодексом», я не приділяла шлюбу достатньо уваги. В обвинувальному акті три правопорушення, включаючи запізнення до Дейва. Найсерйозніше – те, що порушила припис приїхати в аеропорт.
Я раптово усвідомлюю, як нерозумно все
