Червоно-чорне - Святослав Липовецький

Скільки завдячує такій поставі цієї молоді історія останніх десятиліть. Передвоєнні „Січі“ та „Соколи“, передвоєнні „Січові Стрільці“ та „Пласт“! Завжди молодь міста була перша в цих організаціях, вона їх оформлювала, вкладала в них свій зміст, вона робила з них зразки і край вже мав на чім взоруватися. А найважніше те, що всюди там був творчий вклад, була творча ініціатива, зроджена з глибокої ідейності, був не шаблон, не бездушне виконування, але глибина переживань, що здібні були захоплювати других і надавати знам’я цілій добі. В попередню війну ця молодь також вдержала свою передову позицію. Вона її вдержала й до сьогоднішньої війни. УВО, ОУН, Юнацтво — це ж все робилося, ставило свої перші кроки, брало, звичайно, своє перше „боєве хрещення“ на вулицях цього міста. Це ж була дійсна революція молодих. Молодь відважилася виповісти війну цілому старому світові, вона проголосила себе боєвиком нової ідеї, вона не завагалася піднятися найвідповідальніших завдань — піднятися перебудови українського світу.

І знову місто було горде на свою молодь, був гордий на неї цілий край. І знову це передове становище не дісталось молоді як дарунок, як привілей, але вона здобула його завдяки тим самим вартостям, що були властиві попереднім поколінням, завдяки своїй глибокій, молодечій революційності!

А всі школи цього міста! Скільки там родилося думок, починів, скільки виходило юнаків, що їх імена ставали звісні згодом цілому краєві, цілій Україні?! Скільки замітних постатей дали ці школи для Руху?!

Здавалося, що якийсь невидимий, таємний флюїд флюїд шляхетної амбіції передається з одного молодого покоління на друге, з одної генерації на другу, зв’язує всіх в одну цілість, сковує всіх в одну спільноту, запалює всіх однаковим вогнем ідейності творчого шукання, подібного здобування... такий вже був стиль того міста...».

«Організація Українських Націоналістів пройшла довгий шлях свого існування завдяки особливо високій моралі свого членства. Всі етани свого існування пройшла вона, хоч які були тяжкі, і встоялася як непоборна сила, яку й до сьогодні не годен зламати ворог, хоч докладає всіх зусиль, хоч стосує найбільш вирафінувані підступні й безоглядні методи поборювання, хоч мобілізує до тої боротьби з „буржуазними націоналістами“ цілий свій імперський апарат.

Твердий характер і безоглядне довір’я провідника до підвладних і підвладних до провідника, це була нездобута твердиня ОУН.

Лицарська чесність і вірність приреченню, яке складав член ОУН, вступаючи в ряди ОУН, були крицевим панциром, від якого відбивалися всі затроєні їддю ворожі стріли зневіри, недовір’я і зради.

Життєва девіза члена ОУН „здобудеш українську державу, або згинеш у боротьбі за неї“ була членством стосована без ніяких спекуляцій, без лукавства, а щиро й дослівно без ніяких ухилів так, як це можна звичайним людським розумом ті слова зрозуміти.

Дуже строго заховувана конспірація була непроходимою запорою для ворога, для його інфільтрації і розкладової юдиної роботи серед членства. Тому посторонні люди, чужинці, а то й вороги з подивом гляділи на організацію. Дуже часто ворог не міг вийти з дива, коли переслуховував зловленого члена ОУН, стосуючи найбільше вишукані тортури, які приводили члена ОУН до непритомности, а він не зломився, бо до загину визнавав засаду конспірації: „Ні просьби, ні грозьби, ні тортури, ані смерть не приневолять тебе зрадити тайну“.

Не можна заперечити, що були випадки в історії ОУН, що слабі характери заломлювалися, але це були такі рідкі випадки, що ми ще й сьогодні можемо їх вичислити без великої напруги нашої пам’яти. Але все членство осуджувало таке заломлення, п’ятнувало та строго карало, а за приклад до наслідування брало собі тих, які гідно видержали й по-геройськи загинули. Ольга Басараб, Білас, Данилишин, це були блискучі зразки, як повинен виглядати й заховуватися бойовик ОУН...

...У краєвих умовинах провідником звичайно ставав той, що піднісся на вищий позем серед загалу своєю невсипущею працею, своєю солідністю, своєю карністю, великим досягненням у праці, своїм характером як бойовик, як друг для інших, як все відданий член Організації, що вміє в кожному становищі знайти спосіб сповнити наказ, своєю ініціативою, своєю здібністю, посвятою, своєю всецілою відданістю, що була посунена до самовідречення, а при тому чесна і щира скромність у кожному випадку. Через те і провід ставився до нього з повним признанням і довір’ям. А члени Організації, які з ним співпрацювали, мали до нього великий респект і пошану та старалися йому помогти бути добрим провідникам. Чужою була нездорова амбіція, чужим був гін до влади, чужою була заздрість, облуда, обмова, чи ревалізація.

До того причинялися умови конспірації, через що провідника знав тільки малий круг довірених членів Організації, а для інших, що