Червоно-чорне - Святослав Липовецький
Історія взаємин ОУН та Шептицького знає як непорозуміння, які виникли при організації свята «Українська Молодь Христові» у 1933 році, так і підтримку Митрополитом проголошення націоналістами Акту відновлення Української Держави 30 червня 1940 року у Львові.
Вже у воєнний час Крайовий Провідник Іван Климів-«Леґенда», який безпосередньо контактував із Митрополитом, організував постійну підтримку Святоюрської гори — з його наказу село Ременів, що біля Жовкви, постачало все необхідне для життя мешканців митрополичих палат. А найближчий соратник Климіва — Володимир Лобай-«Вугляр» у своїх спогадах опише одні із відвідин, в липні 1940 року, собору святого Юра: «В певному моменті на балкон вийшов Митрополит, рухаючись при допомозі сестри Марії, поблагословив мене і сказав виразним голосом: „Скажіть Івасеві, що я добре почуваюся і що благословляю його“. Я низько вклонився нашому святцеві».
47. Організація та правосуддя«Дмитро Шклянка ще в 1935 році зробив був наклеп на Петра Канюку, що той присвоїв собі якісь організаційні гроші. Організаційний суд присудив Канюці 6 буків. Виконавцем вироку був я. Але Василь Макар, довідавшись про це, сам перевів понове слідство, і наш суд очистив Канюку від закиду та дав йому моральну сатисфакцію. За те Шклянці присуджено за злобний наклеп 10 буків. Виконавцем вироку знов був я.
Вже при цій нагоді згадаю про ті наші суди та екзекуції. Це була добра інституція, всі були задоволені її функціонуванням. Коли мій рідний брат Іван пішов на польську забаву і там бився ножем і поранив одного нашого хлопця, наш організаційний суд присудив йому 12 буків. Вирок відчитав Михайло Гаврилюк, засудженого тримав на землі Владко Козира („Ломака“) з Моториці, а екзекутором був знову я. Все відбувалося в темноті. Мій брат ніколи не дізнався, що то я карав його в характері організаційної „десниці“. Він навіть поскаржився мені, що то були „якісь кати“, що йому так всолили.
Коли наша Організація зарядила страйк підвод, а мій рідний батько зламав страйк, наш суд присудив, щоб йому порубати колеса в возах. Мій старший брат Іван відмовився рубати колеса, мовляв, я їх сам робив, то як тепер рубати? Отже, я сам порубав 6 коліс у двох батькових возах, щоб знав, що в зарядженій Організацією акції всі мають бути солідарні».
Андрій Вовк 48. Чи вірити снам?Одного разу Григору Мельнику, який жив у студентські роки із Степаном Бандерою і був односельчанином Олекси Гасина, довелося перевозити таємний пакунок від Бандери до Гасина. На залізничній станції його уже чекала поліція, але, запримітивши Олексу, Григір швидко передав йому пакет й за якусь мить був схоплений вартовими.
Після допиту, який нічого не дав, Мельника повели до батьківської хати, щоб і там провести обшук. Коли Григір йшов повз подвір’я Гасинів, то біля паркану їх уже зустрічав із глузливою усмішкою Олекса, а далі Гасин кинув у спину товаришу: «Так тобі і треба! Не казав я тобі, що краще не бавитися в політику?».
Оскільки вдома жодних підпільних матеріалів поліція не виявила, то Мельник щасливо опинився на свободі. Пізніше Олекса розказав Григору, що змусило його в той день вийти назустріч й забравши небезпечний пакунок врятувати приятеля. А виявляється, що нареченій Гасина приснився сон, де повністю було відтворено картину наступного дня: пакунок, вокзал, два підпільники й два поліцейських. Отак сон допоміг уникнути арешту оунівця.
Але де дійсно снились віщі сни, то це в ув’язненнях. Не залежно від часу, в’язниць та країн, де вони знаходились. А на прикладі українських націоналістів це неодноразово підтверджувалося...
В кінці 1934 року до Берези Картузької потрапив відомий провідний член ОУН Богдан Кравців. Уже на той час він користувався популярністю й славою як «людина пера», і не лише в українських колах. Його арешт й ув’язнення в концтаборі викликало незгоду навіть у поляків. Через два тижні ув’язнення Кравців сказав друзям: «Снилися мені чоботи! Якби це було в Бригідках, я міг би припускати, що нині вийду на волю. Але тут — такі сни не мають значення...». І треба ж таке, не відбувши гарантованого урядом тримісячного «карантину» в Березі, редактор Богдан Кравців ще того ж дня покинув в’язничні мури.
Зовсім інша історія виникла в одному із мордовських таборів у 1960-х роках з іншим діячем ОУН — Антоном Олійником. Сон, який йому наснився, один із знаючих дядьків з Київщини потрактував як те, що Антона судитимуть й розстріляють. Олійник дійсно планував втечу з табору й допускав, що при втечі його зможуть застрілити, але, щоб судили й розстріляли, — то ні. Але дядько переконував, що так буде.
Олійник тричі втікав з радянських таборів —
