Червоно-чорне - Святослав Липовецький

річницю. Кожен пригадує собі, якою таємничістю і легендарно-містичною силою горіли вони — спочатку УВО, а потім ОУН... І кожен пригадує цю гіпнотизуючу силу цих трьох літер у різні часи нашої революційно-визвольної боротьби. ОУН була всюди приявна, а таємничість її творила навколо німб всемогутности. Сила ця була в анонімах, в їх відвазі, героїзмі, фанатизмові, одчайдушності; в анонімах, що ставали відомими і голосними тоді, як склали своє життя на вівтарі Батьківщини.

Члени ОУН Дмитро Данилишин, шевський челядник, Василь Білас, помічник-продавець, тихий, нікому незнаний студент Любович чи театральний робітник, що жив у польському середовищі, В. Старик — за одну ніч стали легендарними постатями. „Я знаю, що мене жде і смерті не боюся. Мені лише жаль, що не можу вже більше працювати для нашої Матері-України“ — кинув в обличчя окупантові, під шибеницею, один з найбільших героїв української революції — націоналіст-революціонер Дмитро Данилишин.

І народ здригнувся, чуючи ці мужні, неповторні в обличчі смерті слова. Він чув, що в ньому росте нова сила, він побачив, що з його лона виростають постаті-велетні, що таємно живуть, працюють, боряться за його волю, гинуть або перемагають. І не раз, побуваючи в ті часи в будь-якому товаристві, ви чули здогади: „Хто зна, може й тут, між нами, спокійним, веселим товариством, є хтось із тих великих анонімів, що завтра зрушить наше і, може, цілого світу сумління!“.

Ось, для прикладу. Не один львов’янин знав відоме автобусове підприємство на передмісті Львова і не раз бачив працюючого там колишнього сотника української армії (з 1918 р.). І більш нічого. Аж одного дня, мов блискавка, пронизала серця українців страшна вістка: „Замордований польською поліцією, при здогадній спробі втечі після арештування, Крайовий Комендант УВО і Крайовий Провідник ОУН — com. Юліян Головінський...“.

І йшов шепіт по рідній землі: „Вони скрізь, ті оунівці... Ця таємнича сила, що все бачить, що всюди діє... Сила нерозгадана, непереможна, сила майбутнього нації“.

Легенда трьох літер була сильніша за смерть, що її завдав ворог їх найкращим прапороносцям. З цієї легенди виростали нові борці, що жили ідеєю, яка давала їм силу і віру в перемогу нашої правди.

Бути членом ОУН — це була найбільша гордість, це був найбільший риск, обов’язок важкий, що не раз переростав людські сили. І тому в члени ОУН йшли найсильніші. Їх кликав туди дух їх гордих предків. Ішли за голосом свого серця і своєї гордої душі. „Ліпше згоріти, ніж зотліти“ — така була їх девіза. Не йшли в ОУН кар’єристи, йшли люди викуті з іншого матеріалу, ніж „мала, сіра людина“, що хоче вигідно жити і дороблятися земних благ.

Впала одна Крайова Екзекутива ОУН, на її місце прийшла інша. З „пащі лева“, як казали трусі, не втікали справжні оунівці, навпаки, боролися з тим „левом“, з окупантом рідної землі. Вони „сиділи в пащі лева і борикалися з ним“, не зважаючи на те, що інші ховалися від цього, проживали десь на селі як „статечні парафіяни“, далекі від гамору боротьби.

Тих, що не хилили вниз прапора гартувала ідея, якою жив народ. Зрошена кров’ю відважних, земля давала все нові плоди, ще буйніші. З могил Павлушкових, Чупринок, Головінських, Коссаків (всі вони боролися за цю саму ідею, хоч під іншою фірмою) виростали нові бійці, виростала Українська Повстанська Армія...

Це — єдність історична, єдність ідейна, моральна, єдність думки і чину на шляху історичного ставання української нації. Саме вона гарантує незнищенність провідної верстви революції, не зважаючи на те, що на полі бою падають найкращі. В боротьбі підпільній проти ворога зобов’язують певні революційні закони, що їх ми часом забуваємо, чим збільшуємо наші жертви. Тут провід і кадри анонімні, тут панує закон конспірації, тут псевдо прикриває власне ім’я, все окутане таємницею. І саме це дає гарантію більшої тривалості в проводі та творить безперервність боротьби, що організована проводом революції...

Нація — містичне тіло, в якому живуть її герої навіть тоді, коли фізично перестають існувати. Згинули Петлюра і Коновалець, а з їхньої крови і самопожертви виросла могутня УПА, виріс Чупринка і Бандера. А з крови і героїзму останніх — виростає нове покоління, бо „живі, мертві й ненароджені“ — це єдине в ідеї нації. Це лише перехід з реального, живого, метеріяльного, з однієї частини істоти нації в другу — в містичне тіло, живуче в ідеї, бо нація живе, падає і відновляється не тільки завдяки живим, а передусім завдяки тим, що дали за неї своє життя і смертю смерть побороли...».

З. Карбович, «Легенда трьох літер». 56. «В словнику українського націоналіста немає слова „капітулювати“»

Закарпаття є особливою частиною України. Століттями цей край був відділений від інших українських земель, а все ж йому вдалося зберегти свою українськість, навіть незважаючи на те, що під час