Смерть у кредит - Луї Фердінанд Селін
Щовечора після обіду у нас збиралися сусіди… Дива… Щораз нові дива!.. Пані Меон у своїй норі захвилювалася… Розташувалася якраз навпроти, але не переходила дороги… Адже ми були смертельними ворогами… Вона заводила свій грамофон, аби заважати батькові… Змусити його зупинитися… Мама зачиняла крамницю й опускала штори, аби мати спокій… Тоді пані Меон почала стукати в шибки, провокуючи мого батька, аби він вийшов і затіяв сварку… Моя мати заступилася… Усі сусіди також були обурені… вони всі були на нашому боці… Вони вже відчули смак до подорожей… Якось увечері, повертаючись з прогулянки, ми не почули ні Меон, ні її грамофона… Завсідники батькових вечорів поступово сходилися… Влаштовувалися в кімнаті за крамницею… Батько почав свою оповідь… знову зовсім інакше… Та раптом із помешкання цієї паскуди лунає… Тарарах!.. жахливий гуркіт!.. Злітають ракети!.. Сніп вогню! Вибух! Зовсім поруч з крамницею!.. Двері відскочили! Ми бачимо, як ця стара карга розмахує факелом і петардами… Підпалює порох!.. Лунає свист, все кружляє! Ось що вона вигадала, аби зруйнувати зачарування! Вона шаленіє, як дідько! Вогонь потрапляє на її спідницю, та також займається! Всі кидаються до неї! Збивають з неї вогонь шторами! Але корсетна крамниця вже палає! Прибувають пожежники! Її більше ніхто ніколи не бачив, цю паскуду!.. Її відвезли в Шарантон![23] Вона залишилася там назавжди! Ніхто не бажав її повернення! Весь Пасаж подав петицію з підписами, що вона божевільна і з нею неможливо жити…
* * *
Знову настали погані часи… Більше не було розмов ні про відпустку, ні про ринки, ні про Англію… Наш скляний дах гудів під зливами, в галереї не можна було продихнути від різкого запаху перехожих та їхніх песиків.
Настала осінь…
Я постійно одержував потиличники за те, що клеїв дурня, замість того щоб учитися. У школі я мало що розумів. Мій батько знову виявив, що я справжнісінький недоумок. На морі я значно підріс, але й ще більше розлінувався. Я був страшенним роззявою. Він знову влаштовував жахливі скандали. Кричав, що я такий лінивий, що аж смердить. Мама знову почала стогнати.
Торгівля йшла дуже кепсько. Мода постійно мінялася. Змінилися фасони капелюшків, знову повернулися батистові мережива, клієнтки обкладали ним собі цицьки, прикрашали зачіски. Пані Еронд займалася терміновими переробками. Вона вигадала болеро зі зміцненого ірландського мережива, яке могло витримати двадцять років. Але, на жаль, то були лише примхи моди! Невдовзі після того, як їх відзначили Ґран-прі, вони йшли хіба що на прикрасу абажурів… Часом пані Еронд настільки втомлювалась, що переплутувала всі замовлення, якось вона повернула нам манишки, тоді як ми чекали на пошивки… Відбувалися ґрандіозні скандали… Клієнтки обливалися слізьми й погрожували судом! Відчай був безмежним, ми покривали всі збитки, а потім у нас два місяці були самі макарони… Напередодні моїх випускних іспитів у нашій крамниці буквально вибухнув вулкан. Тканину для весільної сукні пані Еронд пофарбувала в жовтий колір і зробила з неї нічну сорочку. То був удар нижче пояса!.. Жахливий недогляд! Клієнтка з'їсть нас живцем!.. Адже в книзі замовлень усе було чітко записано!.. Пані Еронд ридала внизу у моєї матері. Батько репетував з другого поверху!
— Ох, ти ніколи не змінишся! Занадто добренька. Хіба я тебе не попереджав? Вони доведуть нас до суду! Оці твої робітниці!.. Уяви собі, якби я хоч трохи помилився в «Коксінелі»!.. Знаєш, як би я виглядав? — Припущення було настільки жахливим, що він уже бачив себе звільненим з роботи!.. Він зблід!.. його посадили на стілець… Усе!.. Я знову взявся за арифметику… Це він змушував мене зубрити… Якщо я не міг відповісти, він давав мені потиличника, оскільки сам заплутувався у власних поясненнях, а я вже геть дурів… Адже я і так погано розумів… Потім я вже остаточно здавався… Він вказував мені на помилки… Вважав мене безнадійним… А мені він сам здавався дурним як чіп… Він знову починав лютувати через моє «ділення». Цілковито заплутувався… Знову давав потиличника… Смикав за вухо… Йому здавалося, що я хихочу… що знущаюся з нього…
Тут прибігала мати… Його лють подвоювалася… Він волав, що хоче померти…
* * *
Уранці перед іспитом мати зачинила крамницю, щоб підбадьорити мене своєю присутністю. Іспит проходив у комунальний школі біля Сен-Жермен-л'Оссеруа[24], на веранді на шкільному подвір'ї. Поки ми йшли, мати напучувала мене, аби я почувався впевнено. То був урочистий момент, вона згадала Кароліну й зронила сльозу…
Коли ми проходили попри Пале-Рояль, мати заставила мене прочитати напам'ять байки та список департаментів… Рівно о восьмій ми були перед брамою, аби записатися. Всі були ошатно вдягнені, дітлахи вимиті, але знервовані до краю, і матері також.
Спершу був диктант, потім задачі. Це було нескладно, я ще пам'ятаю, треба було лише списати. Здавали ті, хто провалився восени й був залишений на другий рік. Майже для всіх то була трагедія… адже ми потім збирались піти на ремісниче навчання… На усному мені пощастило потрапити до гладкого пана з носом, всіяним бородавками. Він носив велику краватку-лавальєр трохи в стилі дядька Артура, але художником він не був… Це був аптекар з вулиці Ґомбу. Ми мали спільних знайомих. Він задав мені два запитання про рослини… Цього я зовсім не знав… Він відповів сам собі. Я почувався незручно. Тоді він запитав мене про відстань від Сонця до Місяця, а потім до Землі й назад… Я не наважився надто виставлятися… Йому довелося мені допомогти. Про пори року я знав трохи більше. Я пробурмотів щось невиразне… Насправді він не був надто вимогливий… Він договорював за мене до кінця. Тут він задав мені запитання про те, що я робитиму, коли одержу атестат.
— Я займуся комерцією. — улесливо мовив я.
— Торгівля — то тяжка справа, хлопче!.. — відповів він мені… — Може, ви ще зачекаєте?.. Може, наступного року?..
Напевне, він вважав мене надто худорлявим… Нараз я подумав, що провалився… Уявив собі повернення додому, ту драму, яку це спричинить… мені запаморочилося в голові… Здалося, що я зараз впаду… що мене вже б'ють… Я вчепився за стіл… Старий побачив, як я зблід…
— Та годі, мій хлопчику! — сказав він. — Заспокойтесь! То все дрібниці! Я прийму у вас!
