Смерть у кредит - Луї Фердінанд Селін

Протягом трьох днів він бовтався у морі перед Вільє, боровся зі штормом… Усі його клівери були в морській піні… Він мав жахливий вантаж, незакріплені бруси, цілі гори в повному безладі, на всіх палубах, а в трюмах скрізь один лід, величезні сліпучі куби, вирізані з усієї поверхні річки, які везли з Архангельська, спеціально, аби продавати у кав'ярні… Під час шторму він дав сильний крен, й на облавку все виглядало досить жахливо. Ми з батьком приходили подивитися, як він пропливатиме від маяка до місця стоянки. Хвилі так його потовкли, що його велика рея провисла аж до води… Як зараз бачу капітана, що був таким собі здоровенним іваном-коливаном, який горлав у рупор удесятеро гучніше за мого батька! Його хлопи дерлися по вантах, підбирали вітрила, гафелі, фали, навіть ті, що були під великим андріївським прапором… Усі думали, що вночі його викине на скелі. Рятувальники більше не хотіли виходити в море, залишалося тільки сподіватись на Бога. Вже було втрачено шість рибальських суден. Навіть судно військово-морського корпусу, що проходило повз, одержало добрячий удар об рифи Трото… Тож можна собі уявити, яка була погодка.

Перед кав'ярнею «Пустунка» треба було робити нові маневри… до швартової тумби, судно зносило, але небезпеки не було… Та команда на судні була настільки вгашена, що їм усе було по цимбалах… Певне, надто напнули швартові… Форштевень влупився в мол, де стояла митниця… Чудова носова фігура Діви врізалася в нього обома цицьками… Усе полетіло шкереберть… Посипалися іскри… Буршприт розбив скло… Протаранив бістро… Клівер прочесав стіну крамниці…

Усі репетують, розбігаються врізнобіч. Лунає лайка… Врешті дуже обережно… гарний корабель пришвартувався… Став біля причалу, обплутаний конопляними тросами… Врешті, після стількох випробувань, з фок-щогли падає вітрило й лежить розпластане на воді, як чайка.

Якірний ланцюг на кормі востаннє заскімлив… Земля приймає корабель в обійми. З камбуза виходить кок, кидає галасливим птахам величезний полумисок з рештками їжі. Здоровані стоять, жестикулюючи, попри облавок, п'яниці з берегової команди не погоджуються з ними й відмовляються підніматися по трапу… шкоти висять…

Портовий чиновник в рединґоті піднімається першим… Нагорі теліпається шків зі шматком бруса… Знову звучить лайка… Знову всі галасують… Біля фалів юрмляться вантажники… Відкраюються кришки люків… Спершу оцей айсберг!.. А потім ще й ліс!.. Тож не баритися!.. Під'їжджає підвода… Більше нам тут нічого робити, ми сповнені враженнями.

Повертаємо до сигнальної щогли, на черзі судно, завантажене вугіллям. Воно пропливає попри скелю Ґіньоль з напівопущеними вітрилами.

Шлюпка лоцмана крутиться навколо нього й скаче з хвилі на хвилю. Він напружується… Його весь час відкидає назад… врешті він чіпляється за драбинку… дряпається угору… залазить на облавок. Від Кардиффа судно пробивалося крізь шторм… Об його облавки розбиваються хвилі, здіймаючи гори бризок і піни… Воно чинить опір… Його відносить до молу… Врешті хвилі ледь стишуються, й судно ковзає в гирло… Проходячи, судно тремтить від напруги всім корпусом, хвилі все ще його переслідують. Воно бурчить, хрипить на всіх парах… Його снасті попискують під поривами вітру. Дим стелеться на гребенях хвиль, хвилі відпливу б'ються об дамби.

Зараз уже можна розгледіти острови Каске[22], судно увійшло у вузьку протоку… Під час відпливу оголилися невеликі скелі… З'явилися дві однощоглові яхти… Ось-ось станеться трагедія, не можна втрачати жодної хвилини… Усі схвильовані, збилися в одному місці біля дзвона, що подає сигнал тривоги… Усі втупилися у біноклі… Один із сусідів позичає нам свій. Пориви вітру стають такими сильними, що неможливо навіть розтулити рота. Аж перехоплює подих… Вітер ще дужче шмагає море… Цілі снопи бризок злітають вгору до маяка… аж до неба…

Батько насуває кашкета… Ми повертаємося вже затемна… Три рибальські човни з поломаними щоглами заходять у гавань… У глибині фарватера лунають їхні гудки… Вони перегукуються… Зіштовхуються веслами…

Мати непокоїться, чекає на нас у кав'ярні «Мишеня», де збираються торговці рибою… Вона майже нічого не продала… Та нас цікавлять лише далекі морські мандри.

* * *

Мій батько добре плавав, купання — то була його слабинка. Пляж у Дьєппі був не надто привабливий. Але відпустка — то відпустка! До того ж я став тут ще бруднішим, ніж у Пасажі.

У кав'ярні «Біля синиць» ми мали одне цебро на трьох. Ніг я ніколи не мив. Від мене вже тхнуло майже так само, як від раковини.

Для купання в морі потрібна була неабияка мужність. Пінний гребінь хвилі з тисячами камінчиків ставав дибки, розбивався об берег і тяг за собою.

Закляклий, промерзлий, я ледве утримувавсь на ногах… Цілий град камінюччя зі жмутами морської піни сипався на мене й гатив по кістках. Під обстрілом гальки голова здригається, втягується в плечі… Кожна секунда здається останньою… Мій батько у смугастому купальнику вигулькнув поміж двох громохких стін і надривається від крику. Виринає нараз переді мною… спльовує, лається… Новий вал перекидає його догори, тягне назад, ноги миготять у повітрі… Він дриґає ними, як жаба… Не підводиться, напевне, йому вже хана… Тут мені в груди летить новий залп ріні… Я прорешечений… тону… який жах!.. Мене збиває хвиля й тягне під ноги матері… Вона намагається вхопити мене й утримати… Та нова хвиля вириває мене й несе геть. Мати дико волає… Збігається весь пляж… Та всі зусилля марні… Збираються схвильовані пляжники… Мене то тягне на глибину, то виносить, я хриплю й захлинаюсь… Ніби спалахи, миготять люди, обговорюючи мою халепу… Різнобарвні: зелені… блакитні… парасольки… жовті… цитринові… Мене розриває на шматки… Я вже нічого не бачу… Мене душить рятівне коло… Мене викидає на скелі, як кашалота… Мені до рота заливають ліки, розтирають арнікою… Тіло аж пашить під пов'язками… Кляті розтирання… Мене зв'язали трьома халатами…

Навколо всі щось пояснюють… Що море надто неспокійне для мене! Чудово! Годі! З мене доста!.. Це була жертва… Заради ґрунтовного миття…

* * *

Минуло вже цілих десять днів. Наступного тижня все закінчиться. Батько повернеться в контору. Як подумаєш про це, одразу зводить судомою живіт. Не можна втрачати ні хвилини.

Торгівля йде так мляво, що ми нараз впадаємо у справжнісіньку паніку й наважуємося вирушити в подорож… Поїдемо до Англії… Скоре повернення позбавляє нас глузду й штовхає на крайнощі…

Підводимось удосвіта, заледве встигаємо випити кави… Рештки бабусиних заощаджень… все одно!.. половини вже немає!..

На корабель ми прийшли задовго до відплиття… Зручні місця, майже біля форштевня… Чудово видно весь небокрай… Я мав першим помітити чужий берег… погода була