Міст на річці Куай - П'єр Буль

— Це правда. Я ще ніколи не бачив, щоб людина так захопилась ідеєю руйнувати мости, — погодився Варден. — Я, Шірсе, починаю вже вірити, що провидіння створило підрозділ триста шістнадцять для таких людей, як він. Якби цієї організації не було, її довелося б вигадати. Взяти, приміром, вас. Якби вам не остогидла була звичайна військова служба…

— Або взяти вас. Якби ви були цілком задоволені викладанням в університеті… Але годі про це! Так чи інакше, а коли вибухнула війна, хлопець усе ще чипів над своєю фермою. Він дуже серйозно пояснював мені, як за два роки зумів заощадити — звичайно, на папері — півтора фунта металу. Здавалося б, немало, але його шефи вважали, що він міг зробити більше… І хлопець мусив працювати над цим ще цілі місяці… Він пішов добровольцем у перші ж дні війни. А коли почув про підрозділ триста шістнадцять, то не побіг, а просто полетів туди… І після цього знаходяться люди, які не вірять у покликання? Але все це дуже цікаво, чи не так, Вардене? Якби не та ферма, хлопець не лежав би тепер у чагарнику за сто ярдів од ворога — з кинджалом за поясом, поруч із пристроєм, який викличе вибух…

Шірс із Джойсом гомоніли до самого вечора, а двоє партизанів-сіамців, що повернулися разом із Шірсом, пошепки розповідали своїм співвітчизникам про події минулої ночі. Іноді Шірса брали сумніви, і він питав себе, чи з усієї трійці обрав на головну роль саме того, хто мав найбільше шансів на успіх. Може, він просто здався на настійні Джойсові прохання?

— Ви певні, що зможете за будь-яких обставин діяти так само рішуче, як діяв би Варден або я? — востаннє з притиском запитав він у Джойса.

— Тепер я цього певен, сер. І якщо матиму змогу, то доведу це.

Шірс більше ні про що в хлопця не запитував і свого рішення не змінив.

Шірс розпорядився почати вантажити вибухівку ще до настання сутінків.

Берег був зовсім пустельний. Бамбуковий пліт, який вони змайстрували власноруч, складався з двох частин. Так його легше було нести в джунглях. Спустивши пліт на воду, вони заходилися міцно прив’язувати до нього заряди пластика, дроти, батарею та зривний маніпулятор. Більшість цих речей, звичайно, загорнули в непромокальну тканину. Детонатори — вони взяли їх про всяк випадок два комплекти — Шірс і Джойс прикріпили собі до поясних ременів. Це були єдині по-справжньому крихкі предмети, адже пластик здатний витримати будь-який удар.

— Така ноша на животі — це вам не жарт, — зауважив Варден.

— Ви ж знаєте, про таке якось не думаєш… Але це було не найважче… І все ж, мушу вам сказати, попотіли ми таки добряче. Ті кляті таї пообіцяли нам спокійне плавання…

Вони розраховували, що допливуть не більше, ніж за півгодини, й вирушили аж із настанням ночі. Насправді ж до мосту вони пливли понад годину, і річка виявилася дуже бурхливою. Як тільки вони відчалили, їх підхопила течія і закрутила в цілковитій темряві серед невидимих скель. А змінити курсу вони, на смерть спаяні зі своїм небезпечним вантажем, не могли.

— Якби я вивчив був річку заздалегідь, я б знайшов спосіб дістатися до мосту якось інакше, Вардене. Краще було б піти на ризик і пуститися плавом ближче до табору. Відомості, які не перевіряєш сам, — суцільна дурниця. Незалежно від того, хто їх постачає — тубільці чи європейці. Мені не раз доводилося в цьому переконатись. І ось знов уклепався. Ви й уявити собі не можете, як важко було керувати в тому вирі нашим «підводним човном».

«Підводним човном» вони охрестили свій пліт, до якого з усіх боків поприв’язували залізяччя, і він майже сховався під водою. Його вагу було розраховано з такою точністю, що він поринав рівно настільки, щоб не затонути цілком і не втратити плавучості.

— Нас підхопила течія, така сама шалена й шумлива, як Ніагарський водоспад. Нас трусило, розгойдувало, крутило, затягувало під пліт, жбурляло на нього, тягло від одного берега до другого, то занурювало у воду, то кидало на кущі… Як тільки я збагнув ситуацію (це сталося не відразу, адже спершу мене геть оглушило), я звелів усім учепитись за пліт і нізащо не випускати його з рук. Це було єдине, що нам залишалось… Просто диво, що нікому з нас не розчерепило голову. Для початку це був наче добрий аперитив, саме його ми й потребували, щоб холоднокровно приступити до головної роботи. Хвилі були, як на морі під час урагану. Мене аж замлоїло. І жодної можливості обійти перешкоди, що раз по раз виникали перед нами. Уявляєте, Вардене, іноді ми навіть уже не знали, в який бік пливемо! Нас просто несла течія. Тільки перешкоди час від часу давали нам певне уявлення про те, куди і з якою швидкістю ми неслися. Не знаю, Вардене, чи розумієте ви…

Шірс змалював свої відчуття якнайточніше. Варден напружено його слухав.

— Я розумію, Шірсе. І пліт витримав?

— Теж неабияке диво! Коли я на хвилю витикав голову з води, мені так і чулося, що пліт уже тріщить і розлітається на друзки. Але він витримав. Одначе була мить… Становище тоді врятував Джойс. Він прекрасний хлопець, Вардене. Я зараз вам усе ро^сажу… Наприкінці нашого відчайдушного плавання ми вже трохи оговталися й звикли до темряви. І ось тут нас понесло на величезну скелю, яка стриміла посеред річки. Розбурхані хвилі підкинули нас у повітря — розумієте, Вардене? — а потім течія підхопила пліт з новою силою і спокійно віднесла вбік. Ніколи я б не подумав, що таке можливе. Скеля була вже за кілька футів од моєї голови. Я не