Міст на річці Куай - П'єр Буль

І ось він прочитав це виведене великими чорними літерами слово — «ЗНИЩЕННЯ»…

На світанні Джойс — приблизно в той самий час, що й Шірс — теж відчув тривогу, викликану зміною в навколишній обстановці. Ця зміна відбувалася поступово, і Джойс помітив її не відразу. Зі свого сховку він бачив лише настил мосту. Річка була схована від нього, і все ж він знав, що не помиляється. Хлопець пірнув у кущі, підповз якомога ближче до води й почав спостерігати. Угледівши дріт на березі, він збагнув причину своєї тривоги.

До усвідомлення катастрофи Джойс, як і Шірс, прийшов поступово. Згадавши про пластикові заряди, він відчув запаморочення й слабість. Звідси, з кущів, він міг роздивитися підпори мосту. Досить було тільки підвести очі. Однак він ледве зважився на це.

Перший погляд на підпори сповнив його оптимізмом. Отже, вода в річці спала не дуже! Заряди ще не на поверхні. Принаймні так йому здавалося з цього нового сховку під берегом. А якщо подивитися згори? Або з самого мосту?.. Джойс придивився уважніше й помітив, що біля підпор з зарядами хвилі б’ють вище, ніж біля решти підпор. А на одній підпорі він навіть завважив щось темне — немовби риб’яча спина. Отже, заряди тепер опинилися, мабуть, якраз на рівні води. І пильний вартовий, перехилившись через поручні, неодмінно їх виявить.

А якщо річка спадатиме далі? Тоді невдовзі заряди будуть уже на видноті. Уявивши таку картину, Джойс аж здригнувся. Котра тепер година? Скільки ще залишилося чекати?.. Сонце тільки-тільки проникло в долину. Поїзд буде не раніше десятої. Всі їхні терплячі приготування, вся їхня робота, всі зусилля, всі страждання ця байдужа природа звела нанівець. Успіх великого удару, на який Джойс поклав усі свої життєві сили, тепер виявився під сумнівом.

Джойс заходився гарячково міркувати про те, що робити далі. Адже Шірс довірив йому таке важливе завдання. Якщо пластикові заряди хтось виявить, поїзд зупинять перед мостом. Тоді він натисне на важіль маніпулятора, не чекаючи, поки знайдуть і його самого, Джойса. Це буде ще не повний крах. Удар удасться лише наполовину, але в тому буде не його, Джойсова, вина.

Одначе як бути з електричним дротом? Його навряд чи помітять, якщо тільки хтось не спуститься на берег і не підійде до дроту ближче. Тоді Джойсові доведеться вдатись до рішучих дій. А що, як хтось із мосту чи з протилежного берега вже побачив його? Від японців, що в таборі, цей пляж схований за крутосхилом. Можливо, той, хто помітить дріт, схоче роздивитися його, перш ніж зчиняти тривогу. Ось тоді Джойсові й доведеться діяти блискавично. А для цього він не повинен спускати очей ні з берега, ні з мосту.

Він помізкував іще трохи, потім повернувся до свого колишнього сховку й перетяг усі речі на нове місце, звідки було видно і міст, і частину берега, де лежав дріт. Тут його осяяла ще одна думка. Він скинув шорти й сорочку, залишившись у самих плавках. Вони були схожі на настегенні трикутники, в яких працювали полонені англійці. Якщо його побачать здалеку, то приймуть за одного з них. Старанно встановивши маніпулятора, Джойс став біля нього навколішки. Потім дістав із піхов кинджал, поклав його поруч з собою і почав чекати.

Час тягся нестерпно повільно. Джойс відлічував секунди, кожна з яких здавалася йому вічністю… Тропічне сонце заливало своїм світлом вогку долину; мокрий чорний пісок іскрився, сяяла вся прибережна смуга, яка щойно виступила з води. Спочатку поперечини мосту були яскраво освітлені, та ось їх накрила тінь від настилу, і незабаром цей витвір полонених англійців поринув у чорноту ним-таки відкинутої гігантської тіні…

Спека висушувала садна на руках у Джойса, гостро ятрила його зранене тіло. Розпука з новою силою поймала його, коли він пробував уявити, що станеться, якщо його доля схреститься з долею якогось японського солдата… Приваблений смугою піску, солдат цей надумає прогулятися біля води. Виявивши дріт, він здивується й стане. Нахилиться, щоб помацати його. Ось тоді Джойсові й доведеться діяти…

Пригадалося тривожне запитання, яке йому поставив колись командир. «Коли настане час, чи зможете ви холоднокровно скористуватися цією зброєю?» Джойс тоді знітився, відчувши інстинктивну огиду. Він не зміг відповісти ствердно. Коли вони відпливали, він був упевнений у собі, але тепер знову нічого не знав достоту. Він поглянув на зброю, що лежала поруч на траві.

Це був кинджал з довгим лезом і досить коротким залізним руків’ям. Лезо з руків’ям утворювало одне ціле. Теоретики з підрозділу 316 багато разів удосконалювали профіль цієї зброї…

І все ж таки Джойс ще не був упевнений у собі. І раптом у його свідомості постала, мов спалах, картина. Це була одна з галюцинацій минулої ночі: освітлена проекційною лампою креслярська дошка, численні малюнки, а поруч — складене з брунатних чотирикутників слово, що повторювалося багато разів: «Знищення».

Джойс відчув, що цей образ допоможе йому подолати огиду й зміцнить його дух. Цієї миті Джойс, анітрохи не здивувавшись, помітив, що на мосту через річку Куай з’явились японські солдати.

Шірс теж побачив на мосту солдатів, і нова хвиля остраху захлюпнула його.

Для нього час тягся так само повільно й болісно, як і для Джойса. Залишивши партизанів на посту, Шірс піднявся схилом нагору й знайшов місце, з якого було добре видно й міст, і саму річку. У польовий бінокль він ретельно оглянув підпори мосту. Йому здалося, що бурі пластикові заряди то виринають, то знову зникають під водою. Шірс гарячково шукав виходу з цього становища.

«Ніколи не буває так, щоб не було жодного виходу», — казали авторитети з підрозділу 316. Уперше за всю свою практику Шірс нічого не міг придумати й проклинав власну