Міст на річці Куай - П'єр Буль

Так минула добра половина ночі. Наступне завдання було не таке важке, зате куди відповідальніше. Вслід за зарядами вони закріпили детонатори. Тепер їх треба було з’єднати електричними дротами так, щоб усі заряди вибухнули одночасно. Така робота вимагає особливої уваги, зосередженості, бо одна помилка може все зіпсувати. Складність полягала ще й у тому, що Шірс аж надто перестрахувався, подвоївши кількість дротин та детонаторів.

— Нарешті все було готове. Працювали ми на совість, і все ж я вирішив перевірити всі заряди ще раз. Але Джойс хлопець надійний, все було зроблено як слід.

Вони були змучені, зранені й закоцюблі від холоду, проте в міру того, як робота наближалася до кінця, їхнє збудження зростало. Вони розібрали «підводного човна» і пустили бамбук за течією, а самі попливли до правого берега. Один тримав батарею в непромокальному мішку, другий тяг за собою кінець від системи дротів. Берега вони досягли якраз у тому місці, що його заздалегідь позначив Джойс. То був крутосхил; він весь заріс чагарями, що спускалися до самої води. Шірс із Джойсом потягли дріт у хащі й заглибились на метрів десять у джунглі. Там Джойс наладнав батарею і підривний маніпулятор.

— Он за тим рудим деревом, віття якого купається у воді. Я майже певний, що саме там, — додав Шірс.

— Наші справи, як видно, непогані, — озвався Варден. — Вже скоро вечір, а Джойса ніхто не помітив. А то б ми побачили звідси. Нікому не спало на думку прогулюватися в той бік. Та й довкола табору щось не видно особливого руху. Полонених учора перевели в інше місце.

— Полонених учора перевели?

— Я бачив, як із табору виходила величезна колона. Те свято, очевидно, влаштували з нагоди закінчення будівництва. Японці більше не збираються тримати тут людей без роботи.

— Це мені вже більше до вподоби.

— Залишилися, мабуть, тільки тяжко хворі, які не можуть іти пішки… Отож, після того, як Джойс сховався, ви пішли, Шірсе?

— Так, я залишив його самого. Мені більше нічого було там робити, та й світанок уже наставав. Коли б тільки хлопця не помітили!

Він має кинджал, — нагадав Варден… — Усе буде гаразд. Уже вечоріє. В долині впали сутінки. Тепер нічого не станеться.

— Щось непередбачене може статися завжди, Вардене. Ви знаєте це не згірш, ніж я. Принаймні в мене ще ніколи не було так, щоб операція пройшла точно за планом.

— Ваша правда. Я теж це зауважив.

— Як воно буде цього разу?.. Отож я пішов, а він зостався. У кишені я ще знайшов торбинку рису та фляжку віскі — останні наші припаси, які я ніс так само обережно, як і детонатори. Ми хильнули по ковтку, і я віддав фляжку Джойсові. Він іще раз сказав мені, що впевнений у собі. І я залишив його там самого.

Шірс прислухається до монотонного шемрання річки Куай, що розливається по джунглях, і відчуває незбагненне пригнічення.

Йому здається, ніби щось змінилось у всій атмосфері, якою він так пройнявся за ніч, проведену у воді, й за день на вершині гори. Почалося це перед світанком. Спершу в нього виникло відчуття чогось незвичайного, гнітючого. Воно помалу влилося в нього якимись таємними шляхами, заполонило всю його свідомість, обернулося потім у невиразну думку, що розпачливо шукала якомога точнішого виразу. Коли розвидніло, він зумів висловити її лише фразою: «Щось змінилося в атмосфері біля мосту й на річці».

— Щось змінилося, — пошепки повторив він.

Особливе відчуття «атмосфери» ще ніколи не ошукувало його. Його неспокій усе наростає, переходить у тривогу, яку він марно намагається притлумити міркуваннями.

«Безперечно, щось змінилося. І це цілком природно. Та сама музика теж може звучати по-різному — залежно від того, де її слухають. Нині я в лісі, біля підніжжя гори. Луна тут не така, як на вершині чи біля води… Якщо я не візьму себе в руки, то все скінчиться тим, що я почую голоси духів!»

Шірс визирає з листя, але не помічає нічого особливого. Зоря ще ледве освітлює річку. Протилежний берег усе ще мріє суцільною сірою масою. Він намагається думати лише про план близької кампанії і про позиції, де окремі групи чекають своєї години. Час операції наближається. Вночі Шірс із чотирма партизанами спустився з гори. Вони розташувалися трохи вище від залізничної4 колії в місцях, що їх обрав Варден. Сам професор залишився нагорі; з ним біля мінометів двоє сіамців. Він вступить у бій після завершення головного удару. Так вирішив «Номер один». На кожному важливому посту має бути командир-європеєць, щоб у разі потреби прийняти рішення. Адже нічого не можна передбачити заздалегідь, як не можна й віддати заздалегідь остаточні накази. Варден це визнав. Щодо третього, найголовнішого учасника операції, то все тепер залежить лише від нього. Джойс сидить у сховку вже понад добу. Хлопець там — напроти Шірса. Чекає на поїзд. Він вийшов з Бангкока вночі. Так сказано в радіограмі «Щось змінилося в атмосфері…» От і сіамець, який заліг за кулеметом, явно стурбований. Він підводиться навколішки й придивляється до річки.

Тривога в Шірса не розвіюється. Він марно намагається збагнути, що ж сталося. Таємничість тільки поглиблює сумніви. Тепер він може заприсягтися, що шум довкола змінився. Людина такого ремесла, яку Шірса, інстинктивно і відразу сприймає й запам’ятовує всі навколишні звуки. Йому вже двічі чи тричі стало це в пригоді. Шум течії, плюскіт води при березі, хрускіт віття, що його несе річка, — все це сьогодні інше,