Міст на річці Куай - П'єр Буль

Але ж не міг і сіамець оглухнути разом із ним! «Запах теж змінився», — раптово усвідомлює Шірс. Сьогодні річка Куай пахне не так, як учора. Випари твані забивають решту запахів, наче на березі ставка.

— Вода в річці спала! — несподівано вигукує сіамець.

У вранішньому світлі на протилежному березі починають вимальовуватися деталі, і Шірс вражено розглядає їх. Дерево, величезне руде дерево, за яким ховався Джойс, уже не купає у воді своє гілля. Вода в річці Куай за ніч спала. На скільки? На фут? Біля дерева видніється галька; вона ще мокра від води й поблискує на сонці.

В першу мить Шірс відчуває полегкість, знайшовши нарешті пояснення своїм сумнівам. Адже він правильно все відчув. Він іще не з’їхав з глузду. Течія змінилася, змінилася вода, змінилося повітря. Вся атмосфера стала іншою. Від іще мокрого грунту, що виступив з води, йде різкий дух намулу.

Катастрофа ніколи не постає в свідомості враз. Лише згодом Шірс починає розуміти фатальні наслідки цієї звичайнісінької події.

Вода в річці спала! Перед рудим деревом утворився пляж — широка латка піску, вчора ще вкрита водою, а сьогодні гола. Дріт… Електричний дріт! Шірс вилаявся. Дріт… Він дістав польового бінокля.

Ось він, дріт. Довгий відтинок його лежить на суходолі. Шірс простежує його поглядом від води до самої кручі — він вирізняється темною лінією, яку утворили, коли спадала вода, прилиплі травинки.

Ні, дріт вирізняється не дуже. Шірс побачив його лише тому, що шукав. Якщо жоден японець не забреде сюди, то дріт, може, й не помітять. Але сам берег, досі неприступний, тепер перетворився на пляж, що тягнеться вздовж обриву… можливо, аж до самого мосту, якого звідси не видно. І розлюченому Шірсові вже мариться, що цей пляж так і вабить японців прогулятися по ньому. Але вони чекають поїзда, і сьогодні їм навряд чи до прогулянок на березі. Шірс витирає піт із чола.

Ніколи дія не розгорталася за заздалегідь розробленим планом. Щоразу якийсь звичайнісінький, тривіальний, іноді навіть кумедний випадок в останню хвилину зриває всю якнайкраще обмірковану програму. «Номер один» картає себе за це злочинне недбальство. Як же це він, справді, не передбачив, що вода в річці може спасти?! І треба ж, щоб таке сталося саме цієї ночі, а не на ніч раніше чи на ніч пізніше!

Цей пустельний, без пучка трави пляж, голий, голий, як сама істина, коле очі… Річка Куай, мабуть, дуже обміліла. На фут? На два? А може, на більше?.. Господи праведний!

Шірс відчуває, яку нього підтинаються коліна. Він припадає до дерева, щоб приховати від сіамця дрижаки, які тіпають ним з голови до ніг. Вдруге за все своє життя він зазнає такого потрясіння. Вперше це сталося тоді, коли руки його обагрилися ворожою кров’ю. Серце в нього майже завмирає, перестає битись, усе тіло зрошує холодний піт.

На два фути? А може, на більше? Господи всесильний! А заряди? Пластикові заряди на мостових підпорах?

Коли Шірс пішов, Джойс, зоставшись на посту сам, довго сидів так, ніби його пойняла млість. Усвідомлення того, що тепер він полишений на самого себе, п’янило йому голову дужче від вина. Тіло його не відчувало після виснажливої ночі ні втоми, ні холодної мокрої одежі. Йому ніколи ще не випадало зазнавати такого відчуття свободи й власної сили.

Коли Джойс нарешті прочумався, то мусив поквапитись — скоро вже мав настати світанок, а йому ще треба було дещо зробити, щоб у вирішальну хвилину не сплохувати. Якби не ці думки, то він так і сидів би нерухомо, прихилившись спиною до дерева й тримаючи руку на важелі підривного маніпулятора.

Джойс підвівся, скинув одяг, викрутив його й розтер заклякле тіло. Потім знову натяг шорти й сорочку — вони були хоч і вогкі, проте захищали від уранішнього холоду. Далі він з’їв, скільки міг, рису, що залишив йому Шірс, і запив його великим ковтком віскі. Виходити зі схованки по воду було вже надто пізно, і Джойс промив спиртним рани, які рясно вкривали все його тіло. А тоді знову прихилився до дерева й почав чекати. За цілий день нічого не трапилось. Він цього й сподівався. Поїзд мав пройти аж другого дня, але хлопцеві здавалось, що він, сидячи тут, може якось впливати на події.

Кілька разів він помічав на мосту японців. Здавалося, вони нічого не підозрівають, ніхто з них навіть не поглянув у його бік.

Джойс старанно почистив маніпулятора і обтер його, щоб на ньому не було жодної плямки.

День минув без пригод. Уночі Джойс спустився з крутосхилу, напивсь із річки води, виповнив фляжку й повернувся до свого сховку. Він дозволив собі трохи подрімати — в тій самій позі, так само прихилившись спиною до дерева. Якщо, всупереч сподіванням, час прибуття поїзда змінили, то Джойс однаково почує його наближення, він не мав у цьому сумніву.

Спав він тривожно. Уві сні Джойс бачив себе в пропиленій конторі, де проминула більша частина його юності, де він цілими днями меланхолійно чипів над креслярською дошкою в мертвотному світлі від лампи… План, профіль, численні перерізи народжувалися в його уяві з усіма уточненнями ребер, вміле розташування яких дозволило йому внаслідок дворічних марних пошуків нарешті заощадити півтора фунта сталі.

Але на картині минулого поверх тих профілів та перерізів з’являлися й невеличкі брунатні чотирикутники, схожі на ті, що їх Варден позначив на двадцятьох чотирьох підпорах мосту. Під картиною був підпис; Джойс ніяк не міг його прочитати і страшенно лютував. Напис то проступав виразніше, то затуманювався,