Диявол і сеньйорита Прим - Пауло Коельо

Священик витримав паузу, щоб до парафіян дійшов зміст його слів. Однак він брехав самому собі, тому що, як і раніше, не розумів слів Христа, — бо коли Він повний зла як людина, то такими ж мусять бути слова Його й діяння. Але нехай у цьому розбираються вчені богослови, зараз не до того, зараз треба, щоб пояснення пролунали якомога переконливіше.

— Сьогодні я говоритиму коротко. Хочу лише, щоб кожен із вас усвідомив: розуміння того, що всі ми за природою ниці й зрадливі й тому були б приречені на вічні загробні муки, якби Ісус не приніс себе в жертву заради порятунку всього людства, — є даність роду людського. Наголошую: жертва сина Божого врятувала нас. Жертва однієї людини порятувала весь рід людський.

На завершення проповіді нагадаю вам початок однієї зі священних книг Старого Завіту — «Книги Іова». До Бога, який велично сидить на Своєму небесному престолі, приходить сатана. Бог запитує, де той був.

— Я мандрував по світові, — відповідає той.

— Чи стрічав ти там раба мого Іова? Чи бачив ти, як шанує він мене, як приносить мені бодай якісь жертви?

— Врешті-решт, Іов має все, чого може побажати, то чом би йому й справді не шанувати Бога й не приносити йому жертви? — сміючись відповідав на те сатана. — А відніми в нього все, що дав, отоді й подивимося, чи шануватиме він Тебе, як раніше.

І Бог приймає це парі. Рік у рік Він обрушує всілякі нещастя й лиха на голову чоловіка, безтямно відданого Йому. Іов зіштовхується з незбагненною силою й вважає її за прояв Вищої Справедливості, хоч і втрачає все своє майно, втрачає дітей і страждає від виразок, що вкрили все його тіло. Так триває доти, доки чаша його страждань не переповнюється й він не проклинає Бога. Лише тоді Бог повертає йому все, що відняв.

Уже не один рік спостерігаємо ми з вами, як занепадає наше містечко. І от тепер я думаю собі, а чи не Божа це кара, послана нам за те, що приймали ми геть усі приниження так смиренно, ніби не сподобилися землі, на якій живемо, полів, на яких вирощуємо хліб, лугів, на яких випасаємо овець, осель, про які мріяли наші пращури. А мо' настав час нам повстати? Коли Бог змусив повстати Іова, то, може, Він спонукає до цього й нас?

Але чому Бог змусив Іова повстати? Аби довести, що людина за природою своєю гріховна, і все, чим Він наділив її, — це милість, а не винагорода за гарну поведінку. Вважаючи себе надто сумлінними, ми впали в гріх гордині й за це зазнаємо кари.

Бог погодився побитися об заклад із сатаною, тобто, на перший погляд, вчинив несправедливо. Але згадайте, вдумайтеся, — Бог погодився укласти парі із сатаною, проте Іов засвоїв посланий йому урок і покаявся, бо він, як і ми, впав у гріх гордині, вважаючи себе праведником.

Ніхто не є добрий, — говорить Господь. Ніхто. Годі нам удавати з себе праведників, кривдячи тим самого Бога, настав час визнати за даність наші кволості й ґанджі, а якщо колись треба буде укласти угоду з дияволом, то згадаймо, що й Господь, сущий на небесах, пішов на це, аби врятувати душу раба Свого Іова.

Проповідь була завершена. Священик попросив вірян устати й продовжив служіння. Не було жодного сумніву, що паства пречудово засвоїла послання свого пастиря.

— Ходімо! Кожен своєю дорогою, — я зі своїм зливком, а ти…

— «Зі своїм зливком!» — передражнив її чужоземець. — Він поки що не твій!

— Тобі досить зібрати своє добро й зникнути. Якщо ж я не одержу цей зливок, мені доведеться повертатися до Віскоса. Хазяйка одразу ж мене звільнить, я буду зганьблена, — всі вирішать, що я збрехала. Ти не можеш, просто не маєш права вчинити зі мною так. Погодься, це золото чесно зароблене.

Чужоземець підвівся й вихопив з багаття кілька палаючих гілок:

— Вовки бояться вогню, вірно? Так от, я йду до Віскоса. Ти вільна чинити як забажаєш: кради, утікай, переховуйся, — про мене. Я маю важливіші справи.

— Зажди! Не лишай мене тут саму!

— Коли так, ходімо.

Шанталь кинула погляд на багаття, потім на Y-подібний валун, на чужоземця, який хутко віддалявся, освітлюючи собі шлях палаючими головешками. Вона могла зробити те саме, — змайструвати новий смолоскип, відкопати золото, а відтак — йти прямо до долини, — не було жодного сенсу заходити додому по речі, які вона дбайливо зберігала роками. Діставшись сусіднього міста, вона довідається в банку, скільки коштує зливок, продасть його, купить одяг і валізи. Стане вільною.

— Зажди! — гукнула вона чужоземцеві, однак той продовжував крокувати у напрямі Віскоса й ось-ось міг зникнути з поля зору.

«Думай хутчіш», — сказала вона сама собі.

А втім, про що тут думати? Вона вихопила з багаття кілька тліючих головешок, підбігла до валуна й викопала зливок. Схопила, витерла рукавом і глянула на нього — втретє в житті.

І вмить її обійняв панічний жах. Вона жбурнула зливок у яму, витягла з вогню ще кілька гілок і побігла навпростець до дороги, на яку мав вибратися чужоземець. Здавалося, ненависть сочиться з кожної пори її тіла. За один день стріти двох вовків, — одного вона налякала смолоскипом, а іншого годі абичим налякати, — він уже втратив усе, чим дорожив, і тепер сліпо прагнув знищити все, що було перед ним.

Вона бігла щодуху, але так і не змогла наздогнати чужоземця. Напевно, він заховався десь у лісі, причаївся там, згасивши смолоскип, кидаючи виклик проклятому вовкові, — жадання смерті в ньому, швидше за все, не поступається жазі вбивати.

Увійшовши у Віскос, Шанталь удала, ніби не чує Берти, яка кликала її, і змішалася з юрбою парафіян, що саме виходили з церкви. Вона здивувалася, — сьогодні, схоже, на месу зібралося всеньке містечко. Чужоземець замишляв злодіяння, а сталося так, як бажав священик, — цей тиждень