Диявол і сеньйорита Прим - Пауло Коельо

й на Савинія впливали ті самі сили: Добро й Зло вели боротьбу за них, як і за душі всіх людей, хай скільки їх буде на Землі. Коли Ахав зрозумів, що Савиній рівня йому, він збагнув і те, що й сам рівня Савинію.

Зрештою, вся справа у самоопануванні. І у виборі.

І більше ні в чому.

***

Шанталь востаннє обвела поглядом долину, гори, ліс, де блукала в дитинстві, і відчула в роті смак джерельної води, свіжої зелені, домашнього вина, що виготовлялося з найліпшого у всій околиці винограду й ревно оберігалося місцевими мешканцями від туристів. Справа в тім, що вироблялося цього вина так мало, що за межі Віскоса його не вивозили, а в гонитві за грошима винороб міг би, мабуть, порушити свої принципи.

Вона повернулася лише для того, щоб попрощатися з Бертою, і навіть навмисне надягла те, у чому ходила зазвичай, аби ніхто не здогадався — коротка поїздка до міста перетворила її на багату жінку, — чужоземець взяв на себе всі клопоти, все підготував і передбачив, підписав усі папери, необхідні для того, щоб золото було продане, а виручені гроші перераховані на щойно відкритий у тому ж банку рахунок сеньйорити Прим. Оператор, що дивився на неї й чужоземця з перебільшеною шанобливістю, не задав жодного зайвого запитання. А втім Шанталь була певна: він вирішив, що цей літній пан відкриває рахунок своїй молоденькій коханці.

«А яке приємне було відчуття!» — пригадала вона. Імовірно, клерк подумав, — вона така гарна в постелі, що варта цих величезних грошей.

Дорогою вона стріла кількох земляків, — ніхто не знав, що вона залишає Віскос, і всі віталися з нею так, ніби нічого й не сталося, ніби диявол і не відвідував їхнього містечка. Вона відповідала вітанням на вітання і теж удавала, ніби цей день — такий само, як і решта днів її життя.

Вона ще не знала, яку величезну силу має все те, що недавно відкрилося їй, змінило її, — але вона ще матиме час збагнути це. Берта сиділа на призьбі свого будинку, — вже не для того, щоб вартувати місто, а просто тому, що більше ні на що не була годна.

— На мою честь зведуть фонтан, — сказала вона. — Таку ціну я призначила за те, що мовчатиму. Знаю, простоїть він недовго і вгамує спрагу небагатьох, бо Віскос однаково приречений, і знищить його якщо не диявол, який з’явиться тут, то час, у якому ми живемо.

Шанталь запитала, який матиме фонтан вигляд. Берта пояснила свій задум: вода б’є цівкою із Сонця й впадає в роззявлений жаб’ячий рот. Сонце — це вона, Берта, жаба — священик.

— Я вгамовуватиму його жагу світла доти, доки стоятиме цей водограй.

Війт намагався було заперечувати, казав, що це введе місто в непомірні витрати, але Берта й слухати нічого не захотіла, і властям довелося погодитися, — наступного тижня мали розпочатися роботи.

— А ти, доню, нарешті зробиш те, що я тобі колись пропонувала. Можу сказати лише одне, але з повною впевненістю — людське життя буває довгим або коротким, залежно від того, як його проживеш.

Шанталь посміхнулася, поцілувала стареньку й повернулася до Віскоса спиною — назавжди. Берта має рацію: їй не можна гаяти часу, хоч вона й вірила, що її життя буде дуже довгим.

Пауло Коельо

Пауло Коельо — всесвітньо відомий письменник, кавалер ордена Почесного Легіону, лауреат багатьох престижних премій.

Пауло Коельо народився в Ріо-де-Жанейро в 1947 р. Літературну творчість розпочав вже у зрілому віці, здобувши неабиякий життєвий досвід.

Його алегоричні романи і повісті, присвячені пошуку сенсу життя, прочитали мільйони людей.

Книги його перекладені 99 мовами і надруковані в 150 країнах світу.

Автор таких бестселерів, як «Алхімік» та «Одинадцять хвилин», за даними інформаційного агентства «Рейтер» від жовтня 2003 p., входить у трійку найпопулярніших письменників планети.

Оглавление Пауло Коельо Диявол і сеньйорита Прим ВІД АВТОРА *** *** *** *** *** *** *** *** *** *** *** *** *** *** *** *** *** *** *** *** *** *** *** *** *** Пауло Коельо