Юдейська війна - Ліон Фейхтвангер
Нехай фінансові справи стосувалися його колеги Яннаї. Але Йосиф не міг винуватити галилеян, що вони похмуро дивляться на докторів із Кам’яної палати, які хитромудрим тлумаченням закону забирають у них найкраще, і на нього, їхнього представника. Він навчився в Римі й Єрусалимі, як вгамовувати незадоволення незначними полегшеннями, серйозними та лагідними промовами, урочистими демонстраціями і дешевими почестями. Але з цими засобами він тут небагато міг досягнути.
В Єрусалимі пихато стискували губи, коли заходила мова про галилеян: це сільський народ, це провінціали, без освіти, з грубими манерами. Вже в перші тижні Йосиф мусив відкинути цю дешеву пихатість. Звісно, тутешні люди не дуже пильно дбають про виконання заповідей, учені тлумачення Святого Письма мало важать для них. Але знову ж вони дуже строгі та фанатичні. Вони аж ніяк не хочуть задовольнятися тим, що є. Вони кажуть, що держава й життя мусять змінитися в основі, тільки тоді здійсняться слова Письма. Всі тут у краї знали книгу пророка Ісаї напам’ять. Пастухи говорили про вічний мир, портові робітники — про царство Боже на землі; нещодавно його поправив сукняр, коли він не дослівно навів цитату з Єзекіїля. Це повільні люди, неповороткі, спокійні та мирні зовні, але в душі вони аж ніяк не мирні, вони ладні чинити насильство, вони всього сподіваються і до всього готові. Йосиф ясно відчував: це відповідні люди для нього. Їхні сліпа, дика віра є міцнішою базою для чоловіка та великих діл, ніж гола вченість, лощений скептицизм Єрусалима.
З ретельною старанністю намагався він порозумітися з галилеянами. Він хотів бути тут не для Єрусалима, а для них. Його співкомісар, старий доктор Яннаї, не перешкоджав йому, ніколи не ставав упоперек дороги. Його ніщо не цікавило, крім його фінансових справ. Він засів із страшною купою актів у Сепфорісі, тихому, спокійному головному місті краю, і весело, але твердо й уперто упорядковував фінанси. Все інше облишив на свого молодого колегу. Та, проте, хоч Йосиф і міг робити все, що хотів, він нічого не міг досягти. Він відкинув усю вчену високодумність, всю аристократичну та священицьку гордість; він розмовляв із рибалками, робітниками корабелень, селянами, ремісниками як із рівними. Люди були приязні, поважні, але крізь їхні слова й їхню поведінку він відчував внутрішню настороженість.
Галилея мала інших проводирів. Йосиф не хотів на це зважати, не хотів мати ніяких справ із цими людьми, але він добре знав їхні імена. Це були ватажки збройних загонів, яких Єрусалим не визнавав, селянський ватажок Йоанн із Гісхали і такий собі Сапіта з Тиверії. Йосиф бачив, як ясніли очі в людей, коли називалися ці імена. Він хотів би зійтися з обома цими людьми, поговорити з ними, довідатися, як вони починали. Але він почував себе недосвідченим, неспроможним, неплідним. Він мав свою посаду і свій великий титул, можливо також, що й владу, але силу мали інші.
Він виснажував себе роботою. Дедалі дужче пекло його бажання якраз цю Галилею завоювати. Але край замкнувся перед ним. Вже п’ять тижнів він сидить тут, але досяг не більшого, ніж першого дня.
Одного зимового вечора Йосиф проходив вулицями маленького міста Капернаума, одного з центрів «Месників Ізраїлю». На одному бідному, занедбаному будинку він побачив виставлений прапор, знак того, що шинкар дістав нове вино. На магістратських зборах, комітетських засіданнях, у синагогах, школах Йосиф досить часто бачив своїх галилеян. Він хотів бачити їх за вином, зайшов.
Це було низьке приміщення, убоге, примітивно отоплюване кізяком, який спалювали в звичайному тазу. Крізь погано пахнучий дим Йосиф побачив добру дюжину людей. Вони помітили, як зайшов гарно вдягнений пан, дивилися на нього вичікувано, без неприязні. Господар підійшов, спитав, чого він бажає, пояснив, як добре потрапив сюди пан саме сьогодні. Проходив через місто купець із караваном, звелів приготувати собі розкішну страву, ще лишилося трохи засмаженої з молоком птиці. Їсти м’ясо з молоком було суворо заборонено, але сільська людність галилеї не вважала птицю за м’ясо і, не роздумуючи особливо, варила й смажила її в молоці. Почулися добродушні дотепи, коли Йосиф чемно відмовився від таких ласощів. Його спитали, хто він, у кого ночує, з його діалекту визначили, що він єрусалимець. Йосиф відповідав на запитання приязно, але трохи неясно; він не знав, чи впізнали його. Господар підсів до нього, охоче розповідав про різні справи. Він зветься Теофіл, але тепер називав себе Гіора, бо хоч він і чужоплемінник, але симпатизує юдеям і має намір перейти в юдейство. В Галилеї людність дуже змішалася з неюдеями, є багато співчуваючих, яких вабить невидимий Бог Ягве. І цьому Теофілові-Гіорі доктори авторитетно відраджували переходити в юдейство, бо доки він не юдей, то не втрачає спасіння, хоч і не додержує усіх 613 заповідей. Але коли він візьме на себе обов’язки, тоді душа його під загрозою, якщо він не виконуватиме закону, а закон важкий і строгий. Теофіл-Гіора ще не обрізаний, слова докторів вплинули на нього; але якраз строгість закону і вабить його.
Інші, докладно, помалу, дещо незграбно, схвильовані присутністю єрусалимського пана, заходилися знову говорити про свою головну турботу, про сильне пригноблення урядом. Столяр Халафта мусив продати свій останній виноградник. Він приводив кіз із того берега Йордану, римляни наклали на це велике мито. Він хотів пробратися з ними потай, але був упійманий. Те, що робиться з митом, украй неправильне. Горе тим, хто сповіщає про товар, горе тим, хто не сповіщає. Тепер його оштрафували десятикратно, бо це було вдруге, і він мусив продати виноградник. У сукняра Азарії базарний наглядач із Магдали звелів узяти в заклад його третій верстат, бо він має недоплату ткацького податку. Всі люди в цьому багатому краї обідрані, вони живуть нужденно.
