Юдейська війна - Ліон Фейхтвангер

жадання досить для того. Але тепер, під час цих дебатів про програму дій, витекла з нього будь-яка надія, як витікає з подертого бурдюка вино. Його мозок був порожній. Коли він ішов сюди, то був певен, що скаже щось видатне, значне, і воно мусить спонукати цих людей запропонувати йому керівну посаду. Тепер ясно було, що й сьогоднішній день, що й ця велика нагода пройде повз, і він далі мусить залишатися внизу, як і досі, старанним секретарем.

Призначали, щоб проводити озброєний мир, по два комісари з диктаторськими повноваженнями для кожної з семи округ країни. Йосиф сонно сидів на своєму місці в одному зі задніх рядів. Що його це обходило? Запропонувати його — про це ніхто не подумає.

Єрусалим, місто й округу, віддали, Юдею віддали, Тамну, Гофну віддали. Тепер ішлося про північну прикордонну округу, багатий селянський край Галилею. Тут мали «Месники Ізраїлю» найбільше своїх прихильників. Тут виник визвольний рух, тут були найсильніші збройні організації. Запропонували послати в цю провінцію старого доктора Яннаї, обережного, розважного пана, найкращого фінансиста Великої ради. Йосиф стрепенувся, вийшов із своєї порожнечі. Цей чудовий край, із його багатствами, з його повільними, задумливими людьми. Цю дивовижну, важку, розвинену провінцію хочуть дати старому Яннаї. Він видатний теоретик, безумовно, заслужений економіст, але не такий чоловік потрібен для Галилеї. Йосиф хотів крикнути «ні», він майже підвівся, нахилився вперед, його сусіди дивилися на нього, але він не сказав нічого, це ж була марна річ, тільки зітхнув, єдиний, що мав сказати багато, і проковтнув це.

Ті, що сиділи близько, сміялися з нестриманого молодого пана. Тільки один побачив його, побачив, як Йосиф обурився, хотів говорити, а потім передумав. Він не усміхався. Він сидів далеко спереду, ніж Йосиф. Це був випадок, що він помітив різкі жести молодого чоловіка; бо він звичайно здебільшого закривав очі жовтими, зморщеними повіками. Це був маленький на зріст пан, дуже старий, сухий, найвищий суддя країни, великий доктор Йоханан бен-Заккаї, ректор храмового університету. Коли після одноголосного обрання комісара Яннаї збори нерішуче чекали другої пропозиції, він підвівся. Надзвичайно ясно й жваво світилися очі на його маленькому обличчі, покарбованому тисячею зморшок. Він сказав:

— Пропоную як другого комісара для Галилеї доктора Йосифа бен-Маттіаса.

Для інших ця пропозиція була несподівана. Чому лагідний і сухий великий доктор Йоханан бен-Заккаї, поважний законодавець, пропонує цього молодого чоловіка? Цей молодий чоловік не виявив себе досі ні на якій відповідальній посаді, а після того, як придбав симпатії мас своїм маловажливим успіхом у справі трьох невинних, зухвало кокетував своєю схильністю до Блакитного залу. Може, великий доктор вважає за вигідне додати до старого Яннаї молодого чоловіка, що має ім’я й у «Месників Ізраїлю?» Так, певно так. Пропозиція добра. Огонь макавеїстів, коли тільки вони сидітимуть на високих посадах, швидко погасне. Доктор Йосиф у Галилеї певно буде зручніший, ніж у Римі й Єрусалимі, і холодно-твереза розумність старого фінансового теоретика Яннаї може цілком добре витримати невеличку домішку молодого вина цього гарячого Йосифа.

Йосиф тим часом прокинувся зі свого заціпеніння. Чи не назвав тільки що хтось його ім’я? Хтось? Йоханан бен-Заккаї, великий доктор. Він іноді, коли був дитиною, зі страхом відчував легку благословляючу руку лагідного чоловіка на своїй голові. У Римі він довідався, що й там старий має славу одного з наймудріших людей світу. Без ніякого власного старання досяг він цього, просто тільки впливом своєї істоти. Така тиха, нечестолюбна вдача була чужа для Йосифа, майже моторошна, вона колола та пригноблювала його, він охоче звернув би з дороги великого доктора. Й от старий мудрець пропонує Йосифа.

Він був вражений, коли збори ухвалили пропозицію. Мужі, що давали йому повноваження, були мудрі та добрі. Він теж буде мудрим і добрим. Він поїде до Галилеї не як один із «Месників Ізраїлю», і без честолюбства. Він поводитиметься тихо та покірно, і доведе, що на нього сходить справжній дух.

Разом із старим Яннаї попрощався він із первосвящеником. Холодний та стриманий, як завжди, стояв Анан перед ними, його директиви були ясні. Галилея — у найбільшій небезпеці. Необхідно домагатися спокою в цій провінції при всіх обставинах.

— В сумнівних випадках не робіть краще нічого, ніж щось ризикове. Ждіть вказівок із Єрусалима. Спрямовуйте завжди очі на Єрусалим. В Галилеї чимало збройних організацій. Ви, мої доктори й пани, маєте завдання держати ці сили в розпорядженні Єрусалима.

А Йосифові він сказав ще, дивлячись на нього без прихильності:

— Вам довірили дуже відповідальну посаду. Сподіваюся, що при цьому не зробили помилки.

Йосиф чемно, майже смиренно слухав вказівки первосвященика. Але вони досягали тільки його вух. Зрозуміло, доки він в Єрусалимі, то мусить слухатися первосвященика. Але коли опиниться в межах Галилеї, перед одним-єдиним буде він відповідати — перед самим собою.

Увечері Анан сказав Йохананові бен-Заккаї:

— Будемо надіятися, що ми не зробили необачно, пославши в Галилею цього Йосифа бен-Маттіаса. Він нічого не знає, крім свого честолюбства.

— Може бути, — відповів Йоханан бен-Заккаї, — що є надійніші за нього. Можливо, багато років зряду здаватиметься, що він дбає тільки про себе. Але доки він не помер, я віритиму, що нарешті він все-таки дбатиме про нас.

Новий комісар Йосиф бен-Маттіас їздив по своїй провінції вздовж і впоперек. Цього року дощовий час був добрий, Ягве був милостивий, цистерни наповнилися, на горах Верхньої Галилеї лежав сніг, із радісним дзюркотінням збігали вниз гірські струмки. На рівнині селяни присідали до землі, принюхувалися біля ґрунту до погоди. Так, це був багатий край, плодючий, різноманітний із своїми долинами, горбами, горами, зі своїм Генісаретським озером, рікою Йордан, морським берегом, із своїми 200 містами. Справжній Божий сад лежав у його чарівному ясному повітрі. У Йосифа здіймалися груди. Він домігся цього, сягнув дуже високо, це прекрасно — бути володарем цієї провінції. Хто приходить із такими, як він, повноваженнями у цей край, той мусить зробити своє ім’я значним назавжди і геть далеко, або ж він нездольна людина.

Але вже через кілька днів почало його гризти глибоке неприємне почуття, воно гризло його й далі щодня. Він вивчав акти, архіви, викликав окружних начальників, провадив переговори з бургомістрами, священиками, старшинами синагог і шкіл. Він намагався організовувати, давав вказівки, з ним ввічливо згоджувалися, вказівки його виконували. Але він відчував, що робили це без віри, його заходи не мали впливу. Ті ж самі речі інший вигляд мали в Єрусалимі і Галилеї. Коли в Єрусалим безперестанно надходили скарги про те, як страждає край від непомірних податків, там знизували