Юдейська війна - Ліон Фейхтвангер

Фабрикант скляних виробів Нахум бен-Нахум сидів із схрещеними ногами на подушці перед своєю майстернею. В головах у нього, над входом, звисало велике виноградне гроно із барвистого скла, емблема Ізраїлю. Він устав, щоб привітати Йосифа, запросив його сідати. Йосиф опустився на подушки з деяким трудом, бо він одвик від цього способу сидіти.

Нахум бен-Нахум був ставний, огрядний пан років п’ятдесяти. Він мав гарні, живі очі, якими славилися єрусалимці, його свіжого кольору лице було обрамоване густою, чотирикутною, чорною бородою, тільки побризканою кількома сивими волосинками. Він цікавий був знати Йосифове рішення, але не виявляв ознак цієї цікавості, а почав розважну розмову про політику. Це, можливо, добре, що й молоді люди стають до керма. Після того, як «месники» здобули цю перемогу, урядові панове з Кам’яної палати мусять єднатися з ними. Він говорив жваво, але водночас з гідністю й впевненістю.

Йосиф уважно слухав його. Дізнатися про те, як Нахум бен-Нахум ставиться до великої перемоги при Бет Гороні було цікаво. Те, що він говорив, було, мабуть, думкою більшості єрусалимських патриціїв. Ще вісім днів тому всі вони були проти «Месників Ізраїлю»; тепер вони це забули, тепер вони переконані, що макавеїстів давно повинні були поставити до влади.

Доктор Ніттаї вийшов із дому, старий, буркотливий пан, далекий родич Йосифа з материного боку. Доктор Ніттаї був також родич фабриканта скляних виробів, і той узяв його в підприємство. Доктор Ніттаї нічого, правда, не розумів у ділових справах, але це підвищувало вагу фірми, коли вона приймала вченого і приділяла йому частину своїх прибутків, «давала йому в рот», як говорили благочестиво та трохи зневажливо. Так ото й жив доктор і пан Ніттаї, скупий на слова і похмурий, у домі склодува. Він вважав це за велике добродійство, що він дозволив фабрикантові провадити фірму під ім’ям доктора Ніттаї і Нахума і що він бере від неї на прожиття. Коли він не дискутував у храмовому університеті, то сидів хитаючись на сонечку перед домом, маючи перед собою сувій Святого Письма, зважуючи аргументи та контраргументи тлумачень. Ніхто не смів тоді заважати йому; бо хто перериває вивчення Святого Письма, щоб сказати: «Глянь, яке прекрасне це дерево», того треба знищити.

Але цього разу він не був зайнятий вивченням письма, і Нахум спитав його, чи він теж за те, щоб узяти до уряду «Месників Ізраїлю». Доктор Ніттаї наморщив лоба.

— Не робіть закон лопатою, щоб нею ховати, — сказав він неприязно. — Письмо не на те, щоб із нього вичитувати політику.

Багато метушні було в Нахумовій крамниці та на фабриці. Римська здобич принесла гроші до міста, і Нахумові славнозвісні скляні вироби охоче купували. Нахум поважно вітав покупців, пропонував їм холодні, як крига, напої, трохи цукерок. Велика, чудова перемога, еге ж? Справи йшли прекрасно, слава Богу. Коли буде так і далі, можна буде відкривати крамниці, такі великі, як крамниці братів Ханан під кедрами Оливної гори. «Хто харчується роботою своїх рук, той стоїть вище, ніж богобоязливий», — процитував він, не зовсім влучно. Але досяг своєї мети: доктор Ніттаї розсердився.

Він знав багато контрцитат, але проковтнув це, бо коли він хвилювався, тоді помітним ставав його вавилонський акцент, а Йосиф звик при всій пошані до нього злегка кепкувати з цього акценту. «Ви, вавилоняни, зруйнували храм», — говорив він зазвичай, а доктор Ніттаї не терпів ніякого кепкування. Він не взяв участі в розмові, він не студіював також, сидів на сонці і мріяв. Часто тепер, відтоді як зі свого рідного вавилонського міста Негардеї прибув він до Єрусалима, випадає восьмій священицькій черзі, черзі Абія, до якої він належить, правити храмову службу. Часто випадало на його долю нести на вівтар жертовну тварину. Але його найвища мрія — сипати на вівтар фіміам зі золотої чаші — ніколи не здійснювалася. Завжди, коли звучала стоголоса Магрефа, велетенська лопатна сурма, яка вказувала, що в цей час приноситься курильна жертва, охоплювала його глибока заздрість до священика, якому випало це щастя. Він мав усі дані, він не мав жодної зі ста сорока семи тілесних вад, які роблять священика непридатним до служби. Але він не був уже молодий. Чи зробить так Ягве, що йому випаде ще приносити курильну жертву?

Йосиф тим часом повідомив склодува про своє рішення не продавати землю. Нахум поставився до цього повідомлення без найменшого знаку гніву.

— Хай буде ваше рішення обом нам на щастя, мій докторе й пане, — сказав він чемно.

Прийшов юний Ефраїм, чотирнадцятилітній, молодший Нахумів син. Він носив значок із ініціалами Макавеїв. Він був гарний, свіжий хлопець, і сьогодні горів подвійним життям. Він бачив Симона бар-Гіору, героя. Захватом променіли його довгі очі на жаркому, темному обличчі. Це, можливо, було неправильно, що він побіг сьогодні з майстерні геть. Але він не міг пропустити велику подячну службу в храмі. І він був нагороджений, він бачив Симона бар-Гіору.

Йосиф збирався вже піти, коли прийшов старший Нахумів син, Алексій. Він був ставний і огрядний, як батько, мав таку ж густу чотирикутну бороду і свіжого кольору обличчя; але очі його були журніші, він часто хитав головою, часто гладив бороду грубою рукою, що потріскалася від доторків до гарячої маси. Він був не такий спокійний, як його батько, завжди мав стурбований, заклопотаний вигляд. Він пожвавів, коли побачив Йосифа. Йосиф ніяк не повинен зараз іти. Він мусить допомогти йому переконати батька, що треба тепер же, поки є час, залишити Єрусалим.

— Ви були в Римі, — говорив він до нього, — ви знаєте Рим. Скажіть самі, те, що затіяли тепер макавеїсти, хіба не приведе до катастрофи? Я маю найкращі зв’язки, я маю ділових друзів у Негардеї, в Антіохії, в Батні. Я зобов’язуюсь життям своїх дітей протягом трьох років створити в першому-ліпшому іноземному місті підприємство, що нічим не поступатиметься перед нашим теперішнім. Умовте мого батька, щоб він згодився виїхати з цієї небезпечної землі.

Хлопець Ефраїм накинувся на свого брата, його гарні очі стали чорні від люті.

— Ти не заслуговуєш жити в цей час. Всі косо дивляться на мене, бо я маю такого брата. Іди лиш до свиножерів! Ягве виплюнув тебе зі свого рота.

Нахум спинив хлопця, але тільки помалу. Він сам неохоче слухав мову свого сина Алексія. Зазвичай, йому іноді лячно ставало від шалених вчинків «Месників Ізраїлю», і він не погоджувався з ними, як і інші строго правовірні; але тепер, коли майже весь Єрусалим визнав, що їхня