Юдейська війна - Ліон Фейхтвангер
Коли зайшло так далеко, начальник Гессія Флора, Цестій Галл, генерал-губернатор Сирії, вирішив нарешті виступити в Юдею. Він був старий, скептичний пан, переконаний, що коли нічого не робиш, каєшся рідше і не так гірко, ніж коли робиш. Усе ж коли справи дійшли до такого прикрого стану, не можна було показувати неправдиву слабість: Єрусалим треба енергійно приборкати.
Цестій Галл мобілізував увесь 12-й леґіон, на додачу вісім інших полків сирійської піхоти. Він вимагав також від васальних держав чималі контингенти. Сам юдейський цар Агріппа, намагаючись довести Римові свою союзну вірність, послав 2000 осіб кавалерії, а до того три полки стрільців, і особисто став на їхньому чолі. Докладно, до найменших подробиць, розробив Цестій Галл програму карної експедиції. Не забув підготувати й пости вогняного телеграфу для повідомлення про перемогу, коли він як суддя та месник вступить в Єрусалим. Рим повинен дізнатися про це того самого дня.
Могутньо вступив він із півночі в непокірну країну. За програмою взяв прекрасне селище Забулон — чоловіче місто, зруйнував його, спалив. За програмою взяв узбережне місто Яффу, зруйнував його, спалив. Сплюндровані, спалені міста, замордовані люди позначали його шлях, доки він за програмою став 27 вересня перед Єрусалимом.
Але тут він запнувся. 9 жовтня, вирахував він, візьме він форт Антонію, 10-го — храм. Вже було чотирнадцяте, а форт Антонія ще тримався. «Месники Ізраїлю» не вагалися озброїти численних прочан, що прийшли до Єрусалима з нагоди свята Кущів, місто наповнилося добровільними загонами. Настало 27 жовтня, Цестій Галл стояв уже цілий місяць перед Єрусалимом, і досі ще телеграфісти на пильно підготованих постах марно ждали, вже боячись, що з телеграфом щось не ладиться, і вони будуть покарані. Цестій зібрав нові підкріплення, звелів усі ударні машини поставити на позиції до стін, що зроблено було з великими жертвами, підготував на 2 листопада остаточний штурм із такими засобами, що він, за людськими передбаченнями, не міг бути невдалим.
Юдеї трималися хоробро. Але що могла зробити особиста хоробрість проти переважаючої організації римлян? Яка могла бути, наприклад, користь зі зворушливої вилазки трьох старців, що 1 листопада, напередодні штурму, вибралися самі за стіни, щоб спалити римську артилерію? Ясного полудня з’явилися вони раптом перед римськими постами, троє древніх юдеїв зі знаками «Месників Ізраїлю», зі шарфами, на яких були літери Макавеїв, ініціали гебрейських слів: «Хто як ти, о Господи?» Спочатку думали, що вони парламентери, послані обложеними, але вони не були парламентерами, навпаки, вони тремтячими старечими руками пускали запалюючі стріли на машини. Це було очевидне божевілля, і римляни — що ж зробиш із божевільними? — повбивали їх здивовано, добродушно, жартуючи, майже співчуваючи. Ще того ж дня виявилося, що це ті три члени Великої ради, Гадя, Єгуда та Натан, які були свого часу засуджені до примусової роботи, а потім звільнені з великої милості. Римляни раз по раз вказували на це помилування, як на разючий приклад їхньої доброзичливості, і хотіли цим довести, що не римська жорстокість, а юдейська впертість є головною причиною виникаючих заколотів. Також і в промовах «Непохитних у законі» й «Істинно віруючих по закону» це помилування грало важливу роль, як доказ римської великодушності. Троє мучеників не хотіли більше вештатися в своєму місті, як живий приклад благородного настрою запеклого ворога. Їхні серця належали «Месникам Ізраїлю». Вони зважилися, як фанатичні наставники, на цей нечуваний, побожний і героїчний вчинок.
Керівники «Месників Ізраїлю» безумовно добре знали, що з самим настроєм небагато можна досягти проти облогових машин римлян. Маючи волю не здавати місто, проте не маючи надії його утримати, дивилися вони на приготування до останнього штурму, що мав бути наступного дня.
Він не відбувся. Уночі Цестій Галл дав наказ зняти облогу та почати відступ. Він був на вигляд хворий, знервований. Що сталося? Ніхто не знав цього. Напосідали зі запитаннями на полковника Пауліна, ад’ютанта Цестія Галла. Він знизував плечима. Генерали хитали головами. Цестій Галл не мав для несподіваного наказу ніяких підстав, а дисципліна забороняла питати. Армія рушила назад.
Спочатку збентежено, не вірячи, потім із радісним зітханням, далі з незмірною радістю дивилися юдеї на цей відступ обложників. Нерішуче, все ще побоюючись якогось тактичного маневру, потім із дедалі більшою силою кинулися вони переслідувати ворогів. Це був для римлян важкий відступ. Від Єрусалима повстанці дуже тиснули ззаду. В північній області, яку римляни мали перейти, Симон бар-Гіора, ватажок галилейських партизанів, організував запеклу малу війну. Тепер цей Симон бар-Гіора після швидкого обхідного маршу зайняв з більшістю своїх сил ущелину Бет Горон. Назва цієї ущелини любо звучала для вух юдейських партизанів. Тут Господь спинив сонце, щоб генерал Єшуа міг здобути для Ізраїлю перемогу; тут Юда Макавей тріумфально розбив греків. І маневр Симона бар-Гіори вдався: римляни зазнали такої поразки, якої вони ніколи не переживали в Азії від часів Парфянської війни. Юдеї не мали вбитих і 1000, а римляни втратили вбитими 5680 людей піхоти і 380 людей кавалерії. Поміж убитими був і правитель Гессій Флор. Уся артилерія, всі інші воєнні матеріали, золотий орел леґіону, а, крім усього — велика військова каса потрапили в руки юдеїв.
Це сталося 3 листопада римського, 8 діоса грецького, 10 мархешвана юдейського числення, в 12 рік правління цезаря Нерона.
Урочисто стояли зі своїми інструментами левіти на східцях святилища, за ними в самому святилищі священики усіх 24 черг. Після несподіваної та разючої перемоги над Цестієм Галлом первосвященик Анан, хоч він і стояв на чолі партії «Непохитних у законі», мусив призначити подячну Службу Божу, й от служили велику відправу. Через події останніх днів із усіх доріг вливалися в Єрусалим прибульці, приголомшено видивлялися вони на строгу
