Юдейська війна - Ліон Фейхтвангер
— Їжте, чоловіче, ви повинні їсти.
Йосиф у Римі не дуже турбувався дотриманням звичаїв, в Єрусалимі він строго додержував заповідей і заборон. Тут була Галилея. Він подумав якусь хвилинку. Потім він їв.
Йосиф обрав собі за резиденцію Магдалу, привабливе, велике місто біля Генісаретського озера. Коли він якось проїздив по озеру, то побачив на півдні біле й розкішне місто, найпрекрасніше місто краю, але воно належало не до його округи, воно підлягало цареві Агріппі. Називалося воно Тиверія. І в ньому сидів, поставлений царем за губернатора, Юст. Цим містом нелегко було правити, понад третина його жителів були греки та римляни, яких занадто розпонадив цар Агріппа, але доктор Юст, що не дозволяв собі суперечити, підтримував добрий порядок. Коли Йосиф, прибувши до Галилеї, зробив Юстові перший візит, той ввічливо відповів візитом. Але про політику не сказав і слова. Він, либонь, вважав єрусалимських уповноважених за неповноважних. Йосифа це шкребло всередині. Гірке й жадібне почуття сповнювало його — довести це іншому.
На височині над Тиверією виблискував широкий і стрункий палац короля Агріппи, що був тепер резиденцією Юста. На набережній були гожі вілли та крамниці. Але було й багато бідних у Тиверії, рибалок і корабельників, вантажників, промислових робітників. В Тиверії греки та римляни були багаті, а юдеї — плебеї. Працювати доводилося багато, податки були високі, в місті ще гірше, ніж на селі, відчував на собі бідняк, як усього йому бракує. Було багато незадоволених у Тиверії. В усіх шинках можна було чути непокірні слова проти римлян і царя Агріппи, що підтримував їх. Ватажком цих знедолених був Сапіта, секретар товариства рибалок. Він посилався на Ісаю: «Горе тим, що ставлять дім біля дому і орють поле побіч поля». Юст намагався всіма засобами припинити цей рух, але його влада кінчалася на межах міста Тиверії, і він не міг перешкодити тому, що збройні організації Сапіти створювали собі опорні пункти в решті Галилеї, куди перебігало дедалі більше людей із цього району.
Йосиф без незадоволення бачив, як прихильники Сапіти ставали дедалі дужчі, як його ватаги всюди поширювалися і в окрузі, над якою мав владу Єрусалимський уряд. Люди Сапіти вимагали від громад, підпорядкованих Йосифові, внесків на національну справу, влаштовували, коли їм відмовляли, карні експедиції, що дуже скидалося на грабунок і плюндрування. Йосифова поліція рідко втручалася, його суди м’яко поводилися зі захопленими.
Йосиф бурхливо зрадів, коли Сапіта прийшов до нього. Галилея починає йому вірити, Галилея до нього приходить. Тепер, відчував він, не довго чекати, коли він виведе і пихатого Юста з його стриманості. Але він розумно приховував свою радість. Він дивився на Сапіту. Це був дужий, присадкуватий чоловік, одне плече в нього обвисало. Він мав тремтячу, поділену надвоє бороду, маленькі, одержимі очі. Йосиф розмовляв із ним, провадив з ним переговори — все це півсловами, натяками. Порозумітися з ним було легше, ніж із Юстом. Вони нічого не оформили на письмі, але коли Сапіта пішов, обидва знали, що дійшли згоди, дієвішої, ніж інший докладний договір. Хто з людей Сапіти більше не почуватиметься в Тиверії у безпеці, може сміливо тікати в Йосифову область; тут із ним обійдуться лагідно; і Йосиф надалі не матиме потреби стільки поту витрачати на те, щоб витискати зі скупого доктора Яннаї гроші для свого військового фонду; те, в чому відмовить йому той, він дістане від Сапіти.
Угоди додержувалися. І тепер справді Йосиф домігся того, що Юст заговорив про політику. Він настійливо вимагав листом, щоб єрусалимські пани не саботували більше його заходи, спрямовані проти збройних ватаг. Старий доктор Яннаї поставив Йосифові кілька неприємних запитань. Але Йосиф удав дуже здивованого, Юст, вочевидь, має галюцинації.
Як тільки він залишився сам, то усміхнувся задоволено. Він радів боротьбі.
Умовилися про особисту розмову з Юстом. Разом зі старим доктором Яннаї їхав Йосиф, верхи на своєму чудовому арабському коневі Стрілі, чистими вулицями Тиверії, з жадібною цікавістю розглядуваний населенням. Він знав, що являв собою на коні добру постать, тримався прямо, байдуже, трохи навіть гордо. Виїхали на пагорб, до палацу царя Агріппи. При вході в палац важно височіла, біла й розкішна, колосальна статуя цезаря Тиберія, іменем якого названо місто. Й аркади перед палацом уставлені були статуями. Йосифові було це прикро. Він не був сліпим прихильником старих звичаїв, але серце його сповнене було невидимим Богом Ягве, його глибоко вражало, коли в країні Ягве він мусив бачити заборонені зображення. Творити фігури є право єдиного тільки Бога-творця. Людям він дозволив давати цим фігурам імена, а бажання творити їх самим є зухвальство та святотатство. Статуї кругом ображали невидимого Бога. Тихий, пов’язаний із свідомістю своєї вини неспокій, із яким Йосиф рушив у подорож до Юста, зник; тепер він сповнений був чистим збудженням, почував свою вищість над Юстом. Той провадить тверезу політику, а він, Йосиф, приходить як солдат Ягве.
Юст, звичний противник усіх урочистостей, постарався, щоб розмова не мала надто офіційного характеру. Троє панів лежали один навпроти одного, снідаючи. Юст спочатку говорив по-грецькому, але потім чемно змінив мову на арамейську, хоч йому помітно трудніше було нею розмовляти. Помалу переходили до політичних справ. Доктор Яннаї був ввічливий, веселий, як завжди. Йосиф обстоював свою власну політику; він був запальніший, ніж хотів би. Якраз коли спинилися на діяльності воєнної партії та нерозважних нападах, мусили розмовники суперечити йому.
— Ви гадаєте, що мир треба активізувати? — спитав Юст, і запитання це звучало неприємно іронічно. — Я не можу не застерегти автора книги про Макавеїв, що в практичній політиці макавейські жести, хоч би для якої мети, і до сьогодні здаються мені недоречними.
— А хіба не сидить найнеприємніший макавеїст саме тут, у Тиверії? — добродушно спитав доктор Яннаї.
— На жаль, я не маю досить сили, щоб заарештувати свого Сапіту, — відказав щиро Юст. — Вам, панове, було б це легше зробити. Але, як я вже вам
