Жриці, амазонки та чарівниці - Ядвіга Жилінська

Пізно пополудні, коли з одежі та волосся Тесея вивітрився останній слід Криту, він увійшов до намету Аріадни.

— Як бачу, їжа незаймана. Ти повинна щось з’їсти, бо знесилишся. Ти зовсім зелена.

— Зелена? Доведеться поміняти косметику.

— Насамперед тобі доведеться закрити груди. Ми не на Ігрища їдемо, а ти не учасниця виступу на арені. Не можеш такою показатися в Афінах.

— Я не хочу їхати до Афін. Хочу повернутися на Крит.

— Ти ж моя дружина.

— І що з того?

— А якщо матимеш дитину?

— Стане жрицею у Диктейській печері.

— А якщо це буде син?

— Відішлю його до тебе в Аттику. Тільки дозволь мені повернутись на Крит.

Тесей, за своїм звичаєм, став, широко розставивши ноги і спершись руками об стегна. Дрібна скоцюрблена фігурка на дні його корабля не розпалювала в ньому жаги, не підтверджувала перемоги, зате викликала неясну тривогу. Мовчазна, з нерухомою посмішкою на обличчі, вона, здавалось, погорджувала ним як здобичником і коханцем, а цього не подарує жоден муж.

Але не міг відіслати її на Крит, де посадив на царський трон Девкаліона. Аріадна одразу ж звелить братові зректися влади, а населення із захватом привітає повернення Німфи. Йому доведеться знову повертатися на Крит, заводити лад і порядок, випробовуючи заодно стійкість — і свою власну, і своїх солдат, — перед магічним впливом острова. Ніхто не міг безкарно перебувати на Криті. Навіть він, Тесей, не повертався таким, яким приїхав. І, якщо не хотів звести нанівець свою перемогу, не міг відвезти Аріадну на рідний острів. Зате міг — при несприятливих вітрах — взяти неправильний курс і приплисти до якогось острівця на Егейському морі, десь поблизу Криту, і там зоставити Аріадну.

— Гаразд, я відвезу тебе на Крит, — промовив. — А тепер принесу тобі напиток, щоб ти підкріпилася.

Вночі зірвався вітер. Тесей покликав Фоякса і дав йому якийсь наказ. У темряві та вітрі моряки змінили курс і корабель, замість плисти до Афін, повернув до Криту. Може, не точно, але, у всякому разі, замість на північ, поплив на схід. У вихорі, серед блискавиць, корабель Тесея зайшов до маленької гавані, моряки швидко винесли на берег сплячу Аріадну, поставили обіч скриньку з її одягом та пахощами і якомога швидше відпливли. Через завісу дощу ніхто не побачив, як корабель пристав до берега і як відчалив.

Розплющивши очі, Аріадна якийсь час приголомшено дивилася, не розуміючи, де вона.

Була на морі, на кораблі Тесея, що віз її до Афін. Потім почалася буря з громом і блискавицями, корабель хитався, наче от-от перевернеться, хвилі переливалися через борт, треба було згорнути вітрила, моряки виливали кухлями воду за борт. Здавалося, що тонуть. Їй було недобре, дуже нудило, отож Тесей загорнув її в баранячу шкуру і приніс кубок напою, а потім вона заснула.

І от тепер лежить під осокором на невеличкому пагорбі. У промінні сходячого сонця бачить смарагдове, покрите шапками білої піни море, яке лагідними хвилями омивало острів. Невже Тесей відвіз її на Крит? Підвелася навколішки і почала роздивлятись довкола. Ніде не було видно міських будівель, широких вулиць, портових уряджень. Тільки зелені пагорби, зарослі гаями, а нижче, в долині, розлогі сади та грядки квасолі, цибулі й огірків, а ще далі тумани, які здіймалися над болотами.

Ні, то був не Крит. Тесей залишив її на якомусь острівці; невідомо, чи мешканці повірять, що вона — цариця Кноссу. Може, захочуть ограбувати її та продати піратам. Торкнулася рукою до золотого, оздобленого бурштином намиста, що лежало на її грудях.

Раптом до неї долинули звуки бубонців та веселі вигуки, а ще через мить до цього додався крик розгніваних жінок, у свою чергу заглушений страшенним брязканням калаталок. З-поміж городніх грядок почали вистрибувати хлопці та дівчата, одягнені в оленячі шкури, з розвіяними, наче у лошат, русими, каштановими і чорними гривами, обвішані бубонцями, озброєні калаталками та палицями, обплетеними плющем і закінченими сосновою шишкою. На чолі шаленої громади верхи на ослі їхав череватий старець, лисий і з вінком на голові. Всі зі сміхом та вереском тікали від жінок, які проганяли їх зі своїх грядок дерев’яними копистками. Весела череда, брязкаючи, калатаючи та іржучи, просувалася до пагорба, на якому під осокором сиділа Аріадна. Мабуть, її помітили, бо громада з вереском кинулася вперед. Раптом на чолі натовпу з’явився юнак із горіховим волоссям, а очима барви гіацинту, з плющовим вінком на чолі, — і здійняв вгору тирс. На цей знак хлопці й дівчата зупинилися і, ніби хтось чи щось підтяли їм ноги, впали на землю. Юнак, одягнений у шкуру пантери, весь обплетений плющем і з тирсом в руці почав здійматися на пагорб з променистою усмішкою на вустах кольору глоду. Коли був уже близько, зупинився і промовив до Аріадни:

— Скажи мені, прекрасна німфо, хто ти? Чи ж ти богиня Місяця, яка зійшла на цей багнистий острів мені на радість?

— Я Аріадна, цариця Кноссу.

— А я син фіванської царівни Семели і Зевса. — Сказавши це, юнак підійшов до Аріадни і схилившись, наче щоб звірити їй таємницю, шепнув:

— Моє ім’я Діоніс.

А тоді вже вголос запитав:

— Як ти опинилася тут сама, без почту, флоту і слуг? Чи тебе викрали пірати?

— Тесей, принц Аттики, здобув моє царство, одружився зі мною і силоміць забрав мене на свій корабель. А коли я просила, щоб він відвіз мене знову на Крит, виніс мене, сплячу, на цей острів і залишив під осокором. Була ніч і буря.

— Це не минеться йому безкарно!

— Як же ти хочеш його покарати?

— Найохочіше я караю людей безумством. Роблять тоді такі речі, через які жаліють потім усе життя. Зрештою, я теж був безумним. Моя бабка Рея у Фригії вилікувала мене від божевілля та втаємничила у свої містерії. З того часу я мандрую світом і всюди, де з’явлюся, навчаю людей вирощувати виноградну лозу та справляти обряди винобрання. Бував я у Єгипті, куди на зиму прилітають зі Скіфії журавлі і де вже дев’ять тисяч літ щороку запалюють жертовні лампи та оплакують смерть Озириса; бував на острові Фарос, де стоїть морський маяк і вказує дорогу заблуканим морякам