Жриці, амазонки та чарівниці - Ядвіга Жилінська

Аріадна знала, що коли якась тварина, комаха чи рослина були святими, це означало, що вони були символом плодючості. Бо життя на землі складалося з періодів народження, дозрівання та умирання, які йшли одне за одним, а потім знову починалися спочатку. Велика Богиня була Матір’ю і мала божественного сина, який теж помирав і воскресав, а потім одружувався з нею. Гетити називали його Варункатте, хурити — Ірбітігою, у ханаанців він звався Баалом, у мікенців — Посейдаоном. На Криті теж було поширене поклоніння Посейдону, особливо серед моряків та поспільства. Вони вірили, що Білий Бик, званий Мінотавром, є потомком бика, що з наказу Посейдона випірнув колись із моря та запліднив стадо на Криті.

Аріадна не любила Великих Ігрищ, — адже траплялося, що Білий Бик убивав або калічив учасника чи учасницю. Аріадна не була схожою на Велику Пасіфаю, яка сама встановлювала для себе закони і смертельно закохалася в переможця Білого Бика, варвара-ахейця, полонивши його так, що він заради неї зрадив своїх одноплемінників. Остання Німфа Криту з майстерно укладеною та полакованою зачіскою, з обличчям, покритим шаром блискучої, мов перламутр, косметики, з талією тонкою, наче стеблина квітки, більше нагадувала крихку фаянсову фігурку, ніж володарку могутнього царства з найбільшим на Середземному морі флотом. Отож верховна жриця Теомесса з неспокоєм і турботою водила очима за Аріадною, яка блукала палацом або ж сиділа на алебастровій лаві та при світлі лампи з рожевого кварцу годинами придивлялася до малюнків на стінах.

Федра, молодша сестра Аріадни, дуже відрізнялася від Цариці-Німфи. Майже зовсім не залишалась у палаці. Бігала по гаях і танцювали, приграючи собі на флейті. Теомесса думала, що Федра така, як муза, гірська богиня, донька Матері-Землі та Повітря, нестримна, невгамовна, шалена.

Наближався день Великих Ігрищ. Данина, накладена на Афіни, вже давно втратила характер відшкодування за вбивство критського царевича і з року в рік щораз більше добровольців прибувало з Афін, щоб продемонструвати своє вміння на дворищі Лабіринту.

А в цьому році про свій майбутній приїзд сповістив Тесей, син афінського царя.

Виїзду Тесея передували надзвичайні приготування. Спершу він разом із товаришами вирушив до пророчого святилища в Піфоні та приніс у жертву посвячену оливкову гілку, перев’язану білою шерстяною ниткою. Піфія наказала йому віддатися під опіку Великої Богині в подобі Німфи, яку в Аттиці називали Афродітою. Тесей приніс їй на березі моря жертву з кози, а ту — як присягались супутники Тесея — Богиня перетворила на козла. Це мало означати, що вона вище цінує самців. Ходили теж чутки, наче Тесей забирав із собою два вітрила: біле — його він мав розгорнути, повертаючись в Афіни переможцем, і друге, забарвлене соком кермесового дуба[49] в червоний колір — символ жалоби.

Лоцманом корабля був Фоякс, а кормчим Навсітай. Нава була тридцятивесловою.

Тесей виплив на море шостого дня Муніхіону[50] і поплив у напрямку Криту.

Великі Ігрища розпочалися у визначений день. Їх відкривав танок небесних тіл: Сонця, Місяця і п’яти Планет. То був дуже гарний і складний танець, що вимагав знайомства з астрономією. Його виконували наймолодші жриці без вищих свячень. Потім наступило традиційне змагання чотирнадцяти афінських заручників із сімома биками. Цей виступ являв собою демонстрацію неймовірної спритності і сили м’язів, перед якою учасники довго вправлялися. Після перерви пролунав потрійний удар у бронзову тарілку і на арені з’явився сам принц Тесей. Розчинили ворота до приміщення тварин і на посипаний жовтим піском круг вибіг білий як молоко бик. Тесей у пурпуровому плащі на плечах стояв навпроти бика, розставивши ноги і не зводячи з тварини блакитних очей, що горіли холодним полум’ям. Раптом зірвав плаща і почав описувати ним круги перед очима бика. Той, розлютившись, кинувся на запону, а коли вона м’яко подалася, звалився на коліна. З балконів та галерей залунали оплески. Всі очі вдивлялися в Тесея. Афінський царевич, нагий, то відстрибував, то кидався назустріч Мінотаврові, розмахуючи червоним плащем, наче палаючою головешкою. Бик виразно втомився. Кілька разів спотикнувся і здавалося, що от-от упаде. Але раптом схопився і з очима, набіглими кров’ю, ринув на Тесея.

Крик — високий, немов пташиний голос, перервав тишу і завис у повітрі. То скрикнула Аріадна, затуливши руками очі. Але ніхто не звернув на неї уваги. Ніхто не був спроможним відірвати погляд від Тесея, який миттю відскочив вбік, кинувши плаща бикові на голову. Перш ніж тварина встигла скинути плаща, Тесей обмотав їй голову, а тоді вбив стилета бикові в карк.

Оце вдруге син ахейського царя переміг білого бика на дворищі Лабіринту.

Ввечері гарно одягнений царевич разом зі своєю свитою вступав до палацу Аріадни, де мав відбутися бенкет на честь переможця.

Відколи Тесей зійшов на критський берег, відтоді не міг позбутися почуття якогось приголомшення і весь час здавалося йому, що діяв і говорив уві сні. Того дня, коли його корабель приплив до кноссійського порту, сонце було закрите пеленою хмар, його гарячі промені просочувались крізь неї, наче крізь алебастровий фільтр, і золотили мури опалізуючим світлом. Повітря було парким, пересиченим солодким запахом, який здіймався з численних майстерень, де змішували пахучі олійки, і густо сповивав місто млосною димкою.

Але разом із сонливістю, якій він не хотів піддаватися, Тесей відчував також роздратування, що його збуджують у варварові явища нові та чужі. Дратував його вигляд чоловіків із тонкими таліями, їх накучерявлене волосся, брунатна шкіра та підмальовані очі; дратувало його, як прогулюються дівчата з відкритими грудьми, а передусім — безтурботність мешканців столиці, наче боги знають, що за добро їх чекало! Його дратувала влада цариці, спадкової німфи Криту, заради якої поминули права братів. Огидний йому був культ Бика, що видавався блюзнірчим супроти культу Коня, шанованого ахейцями. П’янкі аромати, влада Німфи і культ Бика були викликом, який кидав йому Крит. То були прикмети смертельних ворогів Тесея, з яких він досі переміг лише одного.

Палац у Кноссі мав гігантські розміри, і відстань, яку Тесей мав подолати, прямуючи від брами через довгу колонаду до трону Німфи, була такою великою, що могла онесмілити кожного. Але не Тесея, який убив Сініса, згинача сосен, і розпалив любовну пожежу в