Жриці, амазонки та чарівниці - Ядвіга Жилінська

різноплемінні моряки, після них лазничі та опалювачі (правда, дехто твердив, що ці останні ввійшли першими і ще дещо знайшли). Після моряків вдерлися каменярі, невільники Богині, а вже при кінці — різношерстий натовп, керований цікавістю і жадобою здобичі.

Усю ніч тривало плюндрування, аж доки на світанку вереск сповістив, що грабіжники знайшли пивниці, де стояли кратери з медом і пивом.

Як розповідали мешканці Кноссу, те, що відбувалося потім, було гіршим від землетрусу. Багато годин поспіль із кам’яних підземель виривалося дике виття та верески, що виливалися аж на вулиці, по яких тяглися хороводи п’яних чоловіків та жінок. Пізніше натовп кинувся розбивати і грабувати крамниці. Казано, що багатші та передбачливіші злотоковалі, зброярі й торговці пурпуром порозумілися з ахейцями і заплатили їм за збройну охорону. Але чимало майстерень і магазинів розграбовано і підпалено. Порозбивали також флакони і амфори з олійками у парфюмерних закладах, насичуючи повітря пахучими субстанціями; вони, змішавшись із смородом паленого і людських відходів (бо каналізація була в кількох місцях пошкоджена), розсіювали млосний сопух.

На третій день Тесей зарядив облаву на тих, що розбивали крамниці, товкли таблички в Лабіринті та флакони з пахощами, і наказав усіх пійманих закувати в кайдани, відвести до критських кораблів, нині захоплених ахейцями, і відіслати до Аттики. Відтепер вони мали працювати як невільники в копальнях срібла.

У Кноссі запанував спокій.

Аріадна готувалася в дорогу. Тесей забирав її з собою як свою найціннішу здобич. У Кноссі залишалися Федра та Девкаліон, що — під опікою ахейського командира сторожі — мав правити як Тесеїв намісник.

У спальні Аріадни, під фрескою з юнаком, який збирав крокуси, у ряд стояли скриньки, викладені слоновою кісткою та перламутром, — з шатами, біжутерією, безліччю флаконів та коробочок, обіч гарне начиння зі знаменитих критських майстерень, срібні та бронзові казанки на рисячих лапах, столики зі слонової кості, кришталю, алебастру, обсаджені аквамаринами, оздоблені виробленими із золота трояндами і пташиними пір’їнами. Гебанове крісло з поруччям у формі птахів і ще інше, кришталеве, оздоблене золотими левами.

Аріадна стояла посеред цих скарбів з відсутнім обличчям, водячи очима по стінах кімнати, що видавалася їй твердинею, а була мов човник місяця-молодика, беззахисна перед піратами.

Так її застала Теомесса. Мала на собі шати верховної жриці, а в руках тримала двох бронзових змій — символ своєї влади.

— Я прийшла, Аріадно, щоб запитати, чи знаєш, що Тесеєві воїни спалили священний платановий гай, вторглись до Диктейської печери, кинулись на жриць і, тягнучи їх за волосся, волочать до своїх квартир?

— Я не знала, — і певна, що це діється всупереч наказові Тесея і що Тесей покарає винних.

— А я зовсім не певна, що вчинить Тесей.

Вони обоє вирушили до зали, де на троні Цариці-Німфи сидів Тесей, видаючи розпорядження Девкаліонові та командирові сторожі, які стояли перед ним.

На вигляд Аріадни та верховної жриці підвівся з виразом невдоволення на обличчі.

— Що тебе привело сюди? Що трапилось? — спитав.

Аріадна розповіла, що привело її до нього і зажадала, щоб він покарав винних.

Тесей вислухав її, насупивши брови.

— Я накажу їм побратися зі зґвалтованими дівами. Ти задоволена?

Аріадна з Теомессою недовірливо перезирнулися.

— Жриці Місяця не діви. Вони не мають заміру покинути Крит та Диктейську печеру, а в жодному разі на візьмуть за мужів варварів, що їх зґвалтували, не чекаючи урочистості Осінньої Сівби, коли жриці самі допустили б їх до себе, — заявила верховна жриця.

На обличчі Тесея відбилося нетерпіння.

— Якщо не хочуть за них вийти, то що ти хочеш, щоб я вчинив? — звернувся до Аріадни. — Либонь, не сподіваєшся, що накажу карати воїнів за те, що взяли здобуте як військову здобич?

— Ти хочеш сказати, що я теж твоя військова здобич?

— Я сказав, що ти будеш царицею Аттики, а твій син стане царем.

— Син, а не донька?

— У ахейців спадок переходить від батька до сина.

— Ніхто досі не цікавився, від кого народжує свого божественного сина Велика Богиня, Безсмертна, Незмінна, Всевладна. Можливо, у цього сина взагалі не було батька, — промовила верховна жриця.

— Велика Богиня теж дістане мужа і пана. А найвища влада належатиме Зевсові, — запевнив Тесей.

Настала мить тиші.

— Ах, так? — знову промовила Теомесса і полегшено зітхнула, наче людина, яка збагнула, що боротьба закінчена і що не залишилось нічого іншого, як тільки визнати свою поразку.

— Я вже не зможу тобі допомогти, Аріадно, — звернулася до цариці. — Тепер ти повинна впоратися сама. Дев’ятнадцять тисяч років цариці-жриці кермували людським родом. Дали йому вогнище, музичні інструменти, навчили обробляти ріллю, розпізнавати зілля та вирощувати тварин, будувати міста і віддавати шану Великій Богині. Час, щоб хтось інший перейняв тепер владу і повів розпочату справу. Прощавай, Аріадно.

— Ти йдеш?

— Я вважаю, що маю право спочити.

Погляд Теомесси побіг далеко поза Аріадну і Тесея, що стояв з виразом нетерплячості на обличчі. Бо Теомесса помітила як минущість, так і безперервність людських діянь, а цей вид знання є мудрістю, яку людина здобуває лише в мить поразки. Натомість Тесей дивився на світ очима переможця, що вірить у тривалість і єдність своїх звершень.

Теомесса рушила до виходу. Аріадна ступила крок до неї, але верховна жриця стримала її рухом руки і словами:

— Це лише я мушу піти, а ти повинна зостатися.

Коли на небі з’явився Місяць, Теомесса поспішила до моря. Вдивляючись у небо, по якому кружляли Сонце, Місяць і далекі Зорі, зайшла у винночорні хвилі, що омивали Крит. Ніч була теплою і Теомесса йшла далі й далі, все глибше заходила у фіалкову темряву, аж доки та не покрила її повністю.

Пізніше казано, що Теомесса була першою жертвою, яку переможні ахейці принесли Владиці Морів, Посейдонові. Але то не було правдою. Верховна жриця Теомесса добровільно відійшла на Щасливі Острови, бо втомлена була і мала право спочити.

ІІ

На світанку корабель Тесея виплив із затоки, а пурпурове вітрило весело видималося на вітрі.

Тесей стояв на носі корабля поруч із Фояксом, щасливий, що морські вітри звівають із нього критські аромати. Через кілька годин лукавий острів щезне йому з очей. У наметі, розіп’ятому на дні корабля, чекає найцінніша його здобич — Цариця-Німфа.

Хоча Крит гостинно приймав на своїй землі вигнанців та прибульців з усього світу, оце вперше він був здобутий завойовником. Вперше Німфа мусила покинути свій острів, а те, що