Жриці, амазонки та чарівниці - Ядвіга Жилінська

палац, обнесений кам’яним валом. Стіни палацу були покриті зображеннями червоних та синіх коней з розвіяними гривами, цілі табуни яких паслися на соковитих лугах між ріками Термодонт і Галіс[54], бо так далеко сягали володіння амазонок. Життя, яке вони там вели, було схожим на життя у військовому таборі, хоча вуздечки та остроги, шоломи і щити мали з чистого золота; отримували їх із Колхіди взамін за олію, скляний посуд та бронзові прикраси.

Існував звичай, згідно з яким кожна цариця амазонок відбувала прощу до Ефесу, щоб принести жертву перед привезеною століття тому амазонками з Лівії фігурою Великої Богині, покритою карбуваннями, що зображали її святі емблеми: фінікову пальму, лань та бджіл, а ще конюшину, якою Богиня випасала своїх ланей.

Лісіппа теж вибралася до Ефесу з вотивним дарунком. Цим дарунком було намисто із золотих фініків; хотіла повісити його замість давнішого, з плодів. Її супроводжувала цариця Марпесса. Коли цариці принесли жертви перед чудотворною фігурою, амазонки виконали танець Щита, а потім почали кружляти, струшуючи сагайдаками і вибиваючи такт у супроводі дудок. Справді незабутнім було видовище, коли, виблискуючи золотими шоломами і з золотими щитами на спинах, описували круги довкола статуї, походження якої ніхто не пам’ятав і кам’яні очі якої опікали колись покоління, що не знали ще металу. Вечір із помаранчевого став ліловим, а потім гранатовим. Велика Богиня, Невидима і Недосяжна, звана Антеєю[55], сповивала світ білим блиском і сповнювала місячним сріблом очі своїх жриць.

Повертаючись додому з Ефесу, амазонки напали на Трою. Під час облоги столиці цариця Марпесса померла. Троя була здобута, але амазонки не зуміли її утримати та повернулися над Термодонт. Це було останньою спробою амазонок повернути собі володіння у Малій Азії. Кількадесятьма роками пізніше вони уклали військовий союз із Троєю, який став причиною їх загибелі.

Повернувшись над Чорне море, Лісіппа вирушила на другий його берег і здобула Тавриду. За привезену з Трої здобич спорудила на скелястому мисі, який клином врізався у море, олтар, присвячений богині Місяця, званій Тавридською Богинею. Олтар був із чорного каменя та завжди обтікав кров’ю. Дехто казав, що то була кров коня, жертовної тварини амазонок, ще дехто — що то кров піратів та жертв кораблетрощ, яких хвилі викидали на берег. Одне певне, — кораблі далеко оминали Херсонес Скелястий і жоден чужоземець не зважувався зійти на сушу в Тавриді.

Звістки про царство амазонок, що сягало Фракії, непокоїли царів із племені ахейців, тим паче, що їхні кораблі не могли вже, як раніше, плавати Чорним морем і перекрита їм була дорога до Фасію[56], пристані варварів біля гирла золотоносної ріки.

Геракл, вигнаний із Тірінфу, вершив подвиги і здобував собі славу героя. Тепер зібрався у похід проти амазонок. Як сам твердив, йшлося йому про здобуття золотого пояса Гіпполіти, цариці амазонок, він хотів принести його доньці мікенського царя як весільний дарунок.

До походу приєднався Тесей, кузен Геракла[57].

…Покинувши Аріадну на острові Дія, Тесей зупинився на Делосі. Хотів зоставити тут статуетку Богині, яку Аріадна забрала з Кноссу. Бо не здавалося йому, що матиме чим хвалитися, привізши до Афін мертву фігурку замість живої цариці. На Делосі було округле озерце; стояв там древній олтар з козячих рогів, закинутий і оброслий плющем. На цьому олтарі Тесей поставив статуетку, виліплену колись Дедалом. У ранковому світлі фігурка, здавалося, пульсувала прихованим життям, променіла божественністю. І раптом Тесей відчув, що охоплює його — тут, на цьому пустків’ї, перед завмерлим олтарем та статуеткою зневаженої ним Богині — побожний ляк — і волосся стає йому дибки на голові.

Тоді один із Тесеєвих супутників, Солоент з аристократичної родини, осілої в Аттиці, славний арфіст, вдарив по струнах і з його інструменту полилася мелодія Танцю Журавля. Чи спричинила це магічна сила Дедала, чи мистецтво арфіста, чи сама Диктинна, але Тесей раптом здригнувся і по спині йому пробігло дрижання. Піддавшись волі, потужнішій, ніж його власна, почав виконувати такі самі рухи, які виконував на підлозі палацу Німфи у Кноссі. Палаючи від сорому, з почуттям приниження та насолоди, дрібними кроками оббігав олтар, повторюючи ті фігури, які затямив, а разом із ним кружляли його ахейці.

Невідомо, скільки часу тривав цей танець. Хто казав — годину, хто — чотири. Тривав доти, доки арфіст ударяв у струни.

Танець над озером біля покинутого старого олтаря з козячих рогів викликав делосців із їхніх домів. Зачаровані незвичайним видовищем, приєдналися до танцівників.

Коли музика замовкла, розприснулась сила, що водила танцюристів крутими стежками Лабіринту. Вони стояли приголомшені, тривожно дивлячись одні на одних і не розуміючи, що з ними трапилось.

Пізніше Тесей намагався стерти з пам’яті цей танець на світанку на острові Делос, — як і все те, що пережив на Криті[58].

Тесей завжди заздрив Гераклові і у всьому намагався його наслідувати. Теж носив палицю з дерева дикої оливки, таку ж, як у Геракла, і щойно на Криті розлучився з нею.

Але не це було причиною того, що вирушив із Гераклом проти амазонок.

Після повернення до Атики Тесея переслідували погані сни, нічні страхи у подобі стімфалійських птахів. Щоправда, розповідали (а відомо, як швидко розносяться на Пелопоннесі вісті з міста до міста), наче їх убив Геракл, але Тесей чув на Криті, що стімфалійські птахи насправді були жрицями, вигнаними із Вовчого Яру в Аркадії шанувальниками богів, вірним поклонником яких називав себе Геракл. Убиті