Жриці, амазонки та чарівниці - Ядвіга Жилінська

критського флоту, в Кноссі трапився землетрус. Спершу занепокоїлись тварини і почали розбивати свої стайні. Коли люди повідкривали двері та ворота, коні, худоба і собаки почали тікати з міста до пагорбів. Раптом залунало ревіння, а потім — вже добре знайомий тупіт. Це бики розбили стіни Лабіринту і мчали містом, здіймаючи хмари куряви. Потім земля немов би задрижала в основах, небо позеленіло, почали хитатись фундаменти, тріскатися стіни будинків, валилися колони, засипаючи уламками переходи, коридори, дворища та вулиці.

Палаци у Кноссі, Фесті та Мальї лускали, наче глиняні горщики, ховаючи під своїми руїнами тисячі людей. Загинули також цариця і Тавр. Доля Тавра нікого особливо не хвилювала. Але що трапилось із Пасіфаєю? Попри пошуки, ніде не було знайдено її тіла і не збудовано гробниці. З часом її почали вважати безсмертною, поклонятися, як Господині Дикого Звір’я та приносити в жертви тварин, птахів і рослини.

Натомість невдовзі після землетрусу по Кноссу розійшлася звістка, що з глибин Лабіринту чутно таємничі звуки, схожі на ревіння бика. Зненацька усе місто довідалось, що Мінотавра завалило в одній із кімнат Лабіринту і що він ревінням повідомляє про себе. Кинулися розбирати завал, але, попри пошуки, ніде не було знайдено тіло Мінотавра, хоча ревіння лунало зі все дальших та глибше розміщених частин палацу. Невже Мінотавр збожеволів і ховається від людей? Подальші його пошуки припинили, але почали підкидати їжу — суміш із ячмінної каші, олії та нарізаних фруктів, а пізніше — нутрощі тварин. Їжа щезала, але це ніколи не траплялося в присутності жертводавців. Якийсь час панував спокій, потім знову — особливо, коли море було неспокійним, з Лабіринту долинали звуки, схожі на гуркіт хвиль. Люди казали — це Мінотавр повідомляє, що він голодний.

Час від часу, коли в порту панувала повна тиша, а на місто опускалися сутінки, на вершині Лабіринту з’являлася постать, яка з неймовірною спритністю рухалась по дахах, переплигувала через відкриті галереї, одним стрибком перемахувала через западини та обриви, що залишились після землетрусу. Якось один запізнілий перехожий, повертаючись вночі з порту до міста, помітив у світлі місяця, що самотня постать на даху Лабіринту має голову бика.

Мінотавр стояв нерухомо і, занурений у німе зосередження та захват, вдивлявся у дворогий Місяць, що сяяв над Кноссом.

Аріадна

І

Останньою Німфою Криту була молода царівна Аріадна. Її володіння обмежувалися материнським островом, бо горді царі Мікен, Тірінфу, Пілосу та Аргосу одразу ж після землетрусу на Криті скинули зверхництво Кноссу, хоча Аттика далі присилала заручників, причому частіше та в більшій кількості, ніж передбачав давній мирний договір.

Великі Ігрища у Кноссі були тоді найславетнішими змаганнями на всьому обширі середземноморського світу і найславніші атлети були їхніми учасниками. Переможці не лише здобували славу, але й діставали щедрі подарунки, тому багато хто з простолюду вправлявся у цьому ремеслі задля прибутку. Стіни палацу в Кноссі оздоблювали фрески, що представляли акробатів та акробаток, які виконували на спині бика смертельний стрибок назад, а також розлючених биків, з якими грались танцівники — майже оголені, лише у блискучих від коштовностей перепасках.

У кноссійському палаці був один старий малюнок, перед яким любила стояти Німфа Криту. Він представляв покійника біля воріт гробової комори, у мить, коли той діставав на дорогу човна та двох молодих бичків, яких несли невільники Богині. Жриця Місяця, повернувшись спиною до покійного, відправляла свої одвічні обряди, — виливала освячену воду до кратера, поміщеного між двома лабрисами. На кожному лабрисі сидів птах. Збоку стояли дві помічниці, одна з амфорою, інша з музичним інструментом. Цілість дихала спокоєм та гідністю прадавньої літургії. Аріадна не раз розпитувала верховну жрицю про різні архаїчні обряди, а також про те, які птахи були зображені на лабрисі. Теомесса пояснювала, що то перепілки. Схоже, іншого разу забувала, що казала раніше, і запевняла, що то ворони, а ще іншого разу — що круки, птахи Афіни, як називали Велику Богиню в Аттиці.

Після землетрусу, в якому загинула Пасіфая, багато давніх обрядів забулося. Крім того, обов’язки верховної жриці відділили від царициних, як надто обтяжливі і такі, що вимагали надто багато знань. Все-таки Теомесса втаємничила Аріадну в найстаріший алфавіт світу, складений жрицями Місяця, де кожна літера алфавіту відповідала якомусь дереву, — згідно з черговістю місяців року. То був дуже гарний алфавіт, але не надто корисний, бо ніхто на Криті, окрім жриць, його не знав. Вже кілька століть уживався лувійський алфавіт; ним користувалися в Арцаві, Троаді, у державі Хатті і на Пелопоннесі. Він був куди простішим від того стародавнього алфавіту, хоча купці та урядники вважали його все ще надто заплутаним.

Після останнього землетрусу Лабіринт був частково відбудований і перетворений на державний архів, у якому сотні урядників вели детальний облік.

Від ранку до вечора терпляче писали на табличках

скільки глеків олії, скільки мірок зерна було видано мулярам, столярам, теслям, ковалям бронзи, пастухам звичайним і незвичайним, які опікувались кіньми;

скільки мірок зерна, скільки фіг та вина одержали прялі, ткалі та гончарки;

скільки жінок, дівчат і хлопців працювало в палаці у лазнях, кухнях, коморах, пральнях, садах та у ткацьких майстернях;

скільки у купальнях було ванн з трубами, якими стікала гаряча вода, скільки бронзових казанів, скільки кухонних знарядь, сковорід, амфор, глиняних та бронзових глеків, ламп із гірського кришталю та бронзових каганців.

Запаси в коморах теж скрупульозно реєструвались, так само як прянощі, глечики з олією, слоїки кмину, сезаму, коріандру, м’яти, тим’яну та олії з сассафрасу.

Спеціальні урядники переписували багатства, складені у підземеллях Лабіринту: скляний і емальований посуд, брили електрону, завушниці, браслети, діадеми та шпильки, застібки та персні золоті й срібні, вироби неперевершених мікенських і кноссійських ювелірів; шкатулки зі слонової кості, з жадеїту і стеатиту; панцирі єгипетські, гетитські, мікенські, ахейські, мечі бронзові довгі, які виробляли в давніші часи, і короткі, які були у вжитку нині; зливки срібла, привезені з Лауріону, золота з узбережжя Евксинського моря, міді, цинку та олова з варварських країн Заходу та півночі. Кожен злиток був проштемпельований святим знаком Каракатиці. А всі ці багатства були нагромаджені протягом століть не шляхом грабунку, а в обмін на вовняні тканини, косметику та пахучі кноссійські олійки, експортовані в мальованих двовухих критських глеках. Єгипетські солдати здавна отримували тижневу порцію олійки для змащення волосся й тіла; але гвардія фараона уживала тільки кноссійські парфуми з печаткою Каракатиці.

Каракатиця була присвячена Богині, а сепією сторіччя тому малювали Священного Царя. Каракатиця мала вісім мацаків, а вісімка, так