Кілька років зими - Валентин Терлецький
А ззаду з неприхованою відразою за цим спостерігала його дружина й асистентка Анна. Тітка Матильда била його до тих пір, поки вдоволений престидижитатор не заспокоювався на підлозі в маленькій калюжі власних випорожнень. Жінки тоді надовго залишали його наодинці зі своєю нелюдською насолодою, що пронизувала його тіло, наче невидимі блискавки. Він тихенько схлипував і скавулів, як голодне щеня, доки остаточно не засинав на кілька годин. Це єдине, що розраджувало його після напружених вистав, під час яких він горів лише ненавистю і бажанням розірвати на шматки всіх отих брудних і нечесаних місяцями глядачів, що приходили до його «Містерикона» втамувати одвічну робітничу нудьгу і отримати свою малесеньку пайку дозволеного дива, якого їм так не вистачало в щоденному житті.
Так тривало дуже довго, доки однієї дощової осінньої днини престидижитатор нарешті не зрозумів: його справи зупинилися. Це трапилося якось поступово і непомітно — спочатку на його вистави припинили ходити постійні відвідувачі, потім значно поменшало пролетарів, із яких завжди складалася основна маса глядачів, зникли домогосподарки й підлітки, а вже кілька останніх тижнів у «Містерикон» заходили лише випадкові люди. Він ламав собі голову, але не міг знайти пояснення такому занепаду. Невже у цих людей зникла цікавість до всього дивного і непоясненного? Чи, може, це він втратив колишнє чуття до успішних вистав і вже не може дати людям очікуваної насолоди? Цю загадку він не міг розгадати.
Але найстрашніше було попереду. Якраз тоді, коли він вирішив показати нову містерію зі зникненням жінки за прозорою ширмою і перетворенням яйця на живе курча, його спіткав справжній удар. У розмитому світлі жовтих ліхтарів він побачив порожній зал, у якому плескав у долоні і без упину реготав божевільний хлопець П’єтро, що ніколи не пропускав його вистав. Сьогодні він був єдиним його глядачем.
Від несподіванки і образи у престидижитатора перехопило спазмом горло і подих, а тілом пробігла страшна судома, від якої він не зміг втриматися на ногах і впав на коліна. Одразу за цим він почав битися в нападі дикої істерики. Божевільний П’єтро ще більше розреготався і у захваті підхопився зі свого місця, він ляскав у долоні й вигукував незрозумілі звуки. Перелякана Анна намагалася допомогти чоловікові піднятися, але він відштовхував її руками і ногами і продовжував ридати на підлозі, нікому тепер не потрібного, «Містерикона». Не допомогли навіть ляпаси Матильди, яка прибігла на ґвалт, аби заспокоїти свого улюбленого племінника. І лише самотній глядач П’єтро радів цій виставі і наповнював порожній зал несамовитим вереском...
Того ж дня у місті з’явився новий театр-містерія нікому раніше тут невідомого Брахмана Кортеса. Тієї ж самої миті, коли покинутий всіма престидижитатор вмивав слізьми брудну підлогу «Містерикона», на іншому кінці міста почав свою виставу заїжджий містифікатор Брахман Кортес. Він міг передбачати смерть. І кожен, хто хотів знати свою останню мить на цій землі, дивився у велике бездонне дзеркало, де згодом таки бачив свій кінець. Тому вже за кілька днів театр Брахмана Кортеса був вщерть заповнений глядачами, які завжди виходили після вистави вражені й мовчазні, аби через тиждень знову заплатити прибульцю за дивовижне видовище власної смерті.
Анна розповіла чоловікові про причину занепаду його «Містерикона». Тепер всі ходять до нового театру, а про старого престидижитатора вони забули, наче й не було його ніколи у цьому місті. Він вислухав дружину мовчки, і лише гнівний блиск карих очей повідомив про страшну душевну муку, що враз зробила престидижитатора на десять років старішим. Утім, він не збирався так просто поступатися місцем якомусь заїжджому містифікатору. Він повинен був з’ясувати, хто є головним продавцем див у цьому місті...
Театр Брахмана Кортеса майже тріщав від кількості відвідувачів. Люди стояли в проходах, сиділи на підлозі, заглядали через плечі передніх глядачів у дверях. Усі очікували на появу загадкового Брахмана Кортеса і його таємничого дзеркала. Престидижитатор теж був сьогодні тут. Він прийшов інкогніто — в довгому чорному плащі і широкому крислатому капелюсі, що повністю закривав його обличчя. І ніхто із присутніх колишніх завсідників «Містерикона» не впізнав його. Він тихцем розташувався у дальньому кутку театру, де й присів поруч із дебелою сивочолою дамою — дружиною місцевого аптекаря. Всі напружено чекали початку вистави і про щось таємничо шепотілися між собою. Престидижитатор люто ненавидів усіх цих простолюдинів, які проміняли його високе мистецтво на якогось, нікому невідомого, шарлатана. Він ненавидів і його — того, хто відібрав у нього заробіток і насолоду влади над усіма цими недалекими і затурканими поглиначами див. Він ненавидів і себе самого — за те, що прийшов сюди, за своє, непідвладне розуму, бажання подивитися на це, не бачене раніше, видовище, від якого шаленіло все місто. Він ненавидів усе довкола, але непереборна цікавість на межі з хворобою все-таки привели його сюди...
Світло раптово згасло, і на сцені під дивну індійську музику з’явився Брахман Кортес. Смаглявий велетень із білою чалмою на голові і довгими смолянистими вусами довго і мовчки дивився у зал, ніби кат, що вибирає собі нову жертву. Потім раптово музика стихла, і містифікатор низьким голосом прорік:
— Хто сьогодні бажає побачити свою смерть, яка обов’язково спіткає його рано чи пізно, той може вийти до мене.
Охочих було не багато, і вони, налякані й готові мало не втекти із залу, скупчилися біля містифікатора. Він уважно обдивився кожного із них і сам вибрав першого учасника містерії. Він підвів молодого високого хлопця до великого чорного дзеркала, яке стояло на троні в глибині сцени, і облишив його там самого. Містифікатор повернувся до решти охочих побачити свою смерть і голосно промовив у зал:
— Зараз перший сміливець зможе побачити свій кінець на власні очі! Я нагадую, що у нас діє одна умова: оскільки інші присутні не зможуть побачити того, що покаже дзеркало, кожен, хто у нього зазирнув, повинен потім зі сцени розповісти побачене всім іншим. Це обов’язкова умова. А я попереджаю всіх інших охочих: стати перед магічним дзеркалом можна лише раз на три дні. Але той, хто захоче знову побачити свою смерть, повинен знати — кожен раз, коли він зазирає до цього дзеркала, він відбирає у себе цілий рік життя!
