Кілька років зими - Валентин Терлецький

Він посміхнувся до друзів і з полегшенням відкинувся до стіни, біля якої сидів. Сили полишали Івана. Його очі зустрілися з небом — тонким, блакитним і неймовірно близьким. Він глибоко вдихнув. Ще раз, ще…

Софія, Григір, Гелій та Жало вийшли на вулицю і не впізнали навколишнього світу. Тут настала весна. Перша після довгих років зими. Вони вдихали свіже весняне повітря, плакали і сміялися. І разом із ними плакав і сміявся цілий світ, новий, дитинний, первісний. Світ, що тільки розпочинав жити і мріяти.