Кілька років зими - Валентин Терлецький
— Допоможи мені! Я знаю, що ти служиш у Брахмана Кортеса. Я зроблю все, що ти забажаєш, аби ти лише допоміг мені! Вкради секрет передбачення смерті у свого хазяїна, а я віддячу тобі золотом! Я віддам тобі все, що у мене є! — престидижитатор майже повиснув на руці у довговолосого хлопця. Той відкинув престидижитатора в калюжу, немов мале кошеня, і рушив далі. Але престидижитатор наздогнав хлопця на розі двох вулиць і знову вчепився йому в руку:
— Зглянься наді мною, допоможи! Я помру, якщо не дістану цей секрет. Тільки ти зможеш мені допомогти!
Довговолосий хлопець сильно вдарив престидижитатора в щелепу, а потім ще раз ногою в груди. Престидижитатор вгруз у вкриту мохом чорну стіну і поволі сповз на мокру, лискучу від дощу бруківку...
Престидижитатор знайшов безумного хлопчика П’єтро на звичному місці — в лавці іграшок біля міського ринку. Божевільний одразу впізнав колишнього продавця див і радісно заплескав у долоні.
— Слухай, П’єтро, я куплю тобі усі ці іграшки, якщо ти допоможеш мені в одній справі, — мовив престидижитатор на вухо хлопцеві. — Скажи, ти хочеш одержати всі ці іграшки?
У відповідь хлопець шалено затрусив головою.
— Отже, ти матимеш їх, якщо зробиш для мене невеличку послугу...
Цього разу театр Брахмана Кортеса знову був заповнений вщерть. Охочих побачити свою смерть ставало дедалі більше, і розголос про дивне дзеркало давно розійшовся за межі міста. На вистави приїжджали люди навіть із сусідніх поселень, а деякі з них вже по кілька разів підходили до таємничого дзеркала. Ймовірність втратити зайвий рік життя не відлякувала відвідувачів, і щоразу перед сценою з дзеркалом вишиковувалася довга черга. Ці люди бачили завжди одне й те саме, проте знову і знову платили гроші, аби уздріти власний кінець. І вже скоро театр почав продаж квитків на вистави на кілька днів наперед. Ціна на них зростала з кожним тижнем. Йшли чутки, що сам бургомістр має бажання невдовзі відвідати цей театр. А замість пролетарів і торгашів зал вже майже повністю заповнювали аристократи.
Престидижитатор купив квиток для П’єтро, а сам примостився біля вхідних дверей, звідки можна було почути, що робиться в залі. Його трусило від напруженого очікування того, що мало статися. Він затамував подих і з тремтінням у ногах прислухався до кожного слова, що долинало із середини.
Напередодні він довго пояснював П’єтро, що і як треба казати, навчав не боятися говорити голосно і впевнено, підбирав йому пристойний одяг. Він віддав хлопцю коштовну діадему, що колись подарувала його мати за першу вдалу виставу. Ця прикраса повинна була відіграти значущу роль в його задумі.
Вистава тривала цілу годину. І ось, коли останній охочий подивився у дзеркало, настала нарешті черга П’єтро. Хлопець, як і наставляв його престидижитатор, підняв руку, і попросив слова. На диво впевненим голосом він сказав, коли звертався до самого Брахмана Кортеса:
— Я віддам вам цю коштовну діадему, якщо ви прямо зараз самі подивитеся у це дзеркало, і передбачите власну смерть.
Після цих слів глядачі у залі збуджено загули, і незабаром там зчинився справжній переполох. Дехто із глядачів підвівся зі свого місця і схвально підтримував пропозицію П’єтро, дехто, навпаки, голосно висловлював своє обурення таким зухвальством з боку відомого міського божевільного. Брахман Кортес похмуро спостерігав за тим, що відбувається у залі і не рухався з місця. Несподівано навіть для самого престидижитатора П’єтро підтримав найвпливовіший у місті комерсант Франсіско Герро, який голосно вимагав від Брахмана Кортеса виконати замовлення. До думки Франсіско дослухалися всі у місті, тому і зараз не знайшлося охочих заперечувати його вимозі.
Брахман Кортес підійшов до П’єтро і мовчки взяв із його рук коштовну діадему. Він уважно дивився в очі хлопцеві, аж доки той не присів на своє місце, зачарований поглядом містифікатора. Потім Брахман Кортес повернувся на сцену.
— Добре. Я виконаю це прохання, якщо ви так цього хочете. Але за єдиної умови. На тиждень після цього вистави припиняються, — сказав він.
У залі знову незадоволено загули, але всіх перекричав нахабний товстий Франсіско:
— Ми згодні! Якось перетерпимо тиждень без смерті! — він гомерично зареготав, і його регіт підхопила більшість глядачів, вони навіть почали аплодувати його жарту.
Тим часом Брахман Кортес уже стояв перед чорним дзеркалом і пильно вдивлявся в його таємничу бездонність. Раптом зал осяявся світлом небаченої до того сили. Передні ряди глядачів із жахом закрили обличчя руками, а товстогубий Франсіско від несподіванки впав на свій стілець. Брахман Кортес спокійно дивився у дзеркало, поки дивне світло не згасло. Потім він повернувся до залу, і рівним грудним голосом сказав:
— Так, я бачив свою смерть. Вдруге. Перший раз я бачив це, коли дзеркало тільки відкрило мені свій секрет... Я скажу вам, що я бачив... Вогонь. Багато вогню. Все довкола палає червоним полум’ям. І цей вогонь поглинає мене. Назавжди, — містифікатор замовк і пронизав важким поглядом усіх присутніх. У залі запала жахлива тиша. Потім він рвучко зник за лаштунками сцени. На цьому виставу було закінчено...
Через годину на дверях театру висіло оголошення, яке повідомляло, що через хворобу містифікатора вистав не буде рівно тиждень. Тієї ж самої миті усміхнений П’єтро виносив з лавки іграшок цілий мішок різних ляльок. А престидижитатор лежав на брудній підлозі свого «Містерикона» і підставляв обличчя під ляпаси тітки Матильди.
...Чиясь тінь обережно прослизнула у вікно і тихо зачинила його за собою. Десь заскавулів пес. Вітер кидався на різні боки уривками жовтаво-неспокійного світла з тьмяних ліхтарів. Небо неохоче вислизало з-під закуйовдженої ковдри чорних хмар, і лякалося своєї несподіваної наготи, через що знову ховалося за покошланими лаштунками. Накрапав рідкий дощик.
Престидижитатор тихо постояв у темряві, доки його очі не звикли до нових обрисів. Він знав, куди
