Без догмата - Генрік Сенкевич
Такі твердження можуть здатися дивними в устах скептика, але я своїм сумнівам довіряю не більше, ніж будь-яким твердженням, аксіомам і спостереженням, що на них інші люди спираються в житті. В будь-яку хвилину я ладен погодитися, що мої сумніви можуть бути такими ж далекими від суті речей, як і ті аксіоми. Крім того, те, що я пишу, пишу під впливом мого почуття до Анельки, яка, може, й сама не знає, який розумний шлях вона обрала, виявивши мені безмежне довір’я; вона цим полонила моє серце й прив’язала до себе. Зрештою, чи говорю я про кохання, чи про якесь інше життєве явище, я говорю й пишу завжди те, що в цю хвилину думаю. А що я думатиму про це завтра, не знаю. Ох, якби я знав, що будь-який мій погляд, будь-яке переконання чи принцип вистоїть і завтра, й післязавтра проти духу скептицизму, — я вхопився б за нього обома руками, зробив би його своїм каноном і поплив би, як Снятинський, напнувши всі вітрила, під сонцем, замість того, щоб бродити в мороці й порожнечі.
Не хочу більше повертатись до своєї душевної трагедії. Що ж до любові взагалі, то, дивлячись на життя і всі його явища очима скептика, я міг би й про неї сказати Соломонове «vanitas vanitatum»[17] Але я не був таким сліпим, щоб не бачити, що з усіх життєвих чинників любов — наймогутніший, вона така всесильна, що кожного разу, коли я про це згадаю й окину думкою вічне море буття, мене просто приголомшує й дивує її могутність. Звичайно, вона всіма визнана і всім відома, як схід сонця, як припливи та відпливи в океані, та все ж ця могутність завжди однаково вражає. Після Емпедокла, який висловив здогад, що це Ерос витягнув світ із хаосу, метафізика не зробила ані кроку вперед. Тільки смерть — така само нещадна сила, як і любов, але у споконвічній боротьбі цих двох сил любов бере смерть за горло й придавлює їй коліном груди, перемагає її вдень і вночі, перемагає щовесни, ходить за нею слідом — і в кожну викопану смертю яму кидає посів нового життя. Люди, заклопотані буденними справами, забувають чи не хочуть пам’ятати, що вони служать тільки любові. Аж дивно стає, коли подумаєш, що воїн, державний муж, землероб, купець, банкір своїм трудом, який ніби не має нічого спільного з любов’ю, по суті, служать тільки їй, виконують тільки той закон природи, в силу якого чоловікові руки тягнуться до жінки. Коли б хтось сказав Бісмаркові, що кінцевою і єдиною метою його зусиль є те, щоб уста Германа злилися з устами Доротеї,- яким би диким парадоксом видалася б йому ця думка! І мені зараз те, що я написав, здається парадоксом, а проте!., проте Бісмарк намагався зміцнити могутність німців, а такої могутності можна досягти тільки завдяки коханню Германа й Доротеї. То що ж залишається робити Бісмарку, як не намагатися з допомогою політики чи багнетів створити такі умови, в яких Герман з Доротеєю могли б спокійно кохатися, щасливо поєднатись і вирощувати нове покоління?
Ще в університеті я читав якусь арабську газель, у ній сила любові порівнюється з силою пекельних обценьок. Я забув ім’я поета, але слова його запали мені в пам’ять. Справді, голова йде обертом, коли подумаєш про могутність любові. Зрештою всі життєві явища — це тільки різноманітні форми однієї й тієї ж сутності. Елейці виражали її словами: «Все в одному». Справді, вона одна вічна, одна владарює, з’єднує, підтримує, творить.
10 березня
Сьогодні я розірвав три або чотири листи до Анельки. Після обіду пішов у кабінет до батька, щоб поговорити з ним про тітчині заміри. Він саме розглядав крізь збільшувальне скло ще не очищені від землі епіліхніони[18] що їх надіслали йому з Пелопоннесу. Між іншим, у цій кімнаті-музеї з мінливим освітленням, — бо одні вікна були з білими, а інші з кольоровими шибками, — наповненій етруськими вазами, уламками статуй і різноманітними грецькими та римськими пам’ятками старовини, батько мав дуже ефектний вигляд. Серед цієї обстановки його обличчя здавалось мені дуже подібним до обличчя «божественного» Платона чи якогось іншого грецького мудреця.
Коли я ввійшов, батько відірвався від своєї роботи, зацікавлено вислухав мене, а потім спитав:
— Ти вагаєшся?
— Я не вагаюсь, а розмірковую — намагаюся зрозуміти, чому мені цього хочеться.
— Я скажу тобі так: коли я був молодим, то не менше, ніж ти, полюбляв аналізувати самого себе і всі життєві явища. Але, коли познайомився з твоєю матір’ю, відразу втратив цю здатність. Я знав лише одне: що хочу володіти нею, і нічого більше не хотів знати.
— Отже?
— Отже, якщо ти жадаєш так само глибоко, то одружуйся. Ні, я не це хотів сказати: якщо ти так глибоко жадаєш, то одружишся без нічиєї поради й допомоги і будеш таким само щасливим, як був я, поки не померла твоя мати.
З хвилину ми мовчали. Якби я батькові слова захотів сприйняти крізь призму своєї вдачі, не порадували б вони мене. Я, безсумнівно, кохаю Анельку, однак не дійшов ще до того, щоб у моїй душі не було ніякої рефлексії. Хоч у цьому немає нічого поганого — просто покоління, до якого я належу, піднялося на більш високий ступінь свідомості. В мені завжди є дві людини: актор і глядач. Часто глядач незадоволений актором, але цього разу в мені між ними панує згода.
Батько перший порушив мовчання.
— Розкажи мені, яка вона.
Тому що опис — най безпомічніший спосіб змалювання портретів, я приніс батькові велику, дуже вдалу Анельчину фотографію, яку він став
