Риб’ячі діти - Євген Вікторович Положій

– Шосте березня 1946 року?!

– …не шосте березня 1946 року. Позов слід подавати в звичайний місцевий суд за місцем народження, відповідач – місцева рада. От же вони здивуються, коли побачать наші папери!

– І є шанси скасувати?

– Існує два варіанти. Перший – про який ми говорили. Їдемо – ти, до речі, де народився? – до суддів, домовляємося, платимо – і справа у нас у кишені, а твої гроші – в їхній. Апеляцію ніхто не подаватиме – занадто смішно. Другий – твій день народження дійсно покритий якоюсь таємницею і встановити точну дату наразі неможливо, тобто вона точно не співпадає з чинною офіційною датою, але для такого варіанту потрібні свідки і таке інше. Достатньо одного дня, навіть кількох годин: можливо, ти народився не шостого опівночі, а сьомого зранку, або хтось помилився реєструючи, або батько на радощах напився, переплутав, всяке могло статися одразу після війни, правда ж?

– Я народився в селі С., приблизно двісті кілометрів на захід, – художник про щось зосереджено думав. – Якраз голод починався, мені бабуся розповідала.

– Пробач за запитання: батьки як?

– Батько помер п’ятнадцять років тому, а мама є, слава Богу. Там і живе, нікуди не хоче виїжджати.

– То що?

– Давай я спробую з’їздити до мами, людей попитати, може, щось згадається?

– Прекрасно! – Юрист неприховано зрадів. – Це буде найдивніша справа мого життя!

– І мого! – розсміявся художник.

На оформлення паперів – художник складав заповіт, подарував деякі картини місцевим та державним музеям, закрив у банку рахунки, залишивши лише одну картку, – пішов певний час. Як пояснив юрист, справи, пов’язані з майном або грошима, варто закінчити до суду, бо якщо все складеться вдало, і суд визнає вимогу скасувати дату дня народження художника, то, за їхнім задумом, іншу дату народження в свідоцтво не вноситимуть – як не встановлену. Тобто вони не проситимуть суд та інші інстанції встановити справжню дату народження, лише вимагатимуть скасувати дійсну, тож зрештою художник залишиться тільки з рішенням суду на руках, і як потім пройде процедура заміни свідоцтва про народження та паспорта, невідомо. «В принципі, – сказав юрист, – зміни в документи можна не вносити взагалі. Формально ми матимемо на руках рішення суду про скасування дати народження, тобто мети досягнемо. Демонструватимеш тим, кому потрібно, це рішення, а паспорт залишиш, як є: мовляв, не чинний щодо дня народження – от і все, не ускладнюй собі життя».

Художник, чесно кажучи, і не міг подумати, коли публічно виголошував депафосизацію і егодецентралізацію, що ця суто теоретична ідея заведе на практиці так далеко і зовсім не в той бік. Відмовившись від дня народження, він хотів перестати робити з факту свого народження якесь свято, взагалі якось виділяти цей день серед інших, продемонструвати людям смиренність таланту, навіть такого, як він, перед долею Вітчизни! А виходила метушня та папірці. Проте відступати художник не хотів. Смакував на веранді вино, гладив і чухав за вухами собаку, але вже не малював його, взагалі не малював – інші думки поглинули його.

– Отже, Моль? – Жінка середніх років у високих гумових чоботях і червоних розідраних рукавицях не поспішала впускати собаку в двір.

– Бемоль, – уточнив художник. – «Бе-моль». Це означає…

– Та ладно, – перервала, майже не слухаючи, хазяйка подвір’я, – яка там різниця. – Бімоль так Бімоль. Давай її сюди, заводь.

– Вона у мене завжди без паска і…

– Ну, от повернешся і водитимеш, як заманеться. А я триматиму отам, – і вона махнула рукою вбік невеликого вольєра з сітки-рабиці. – Давай гроші.

– Скажіть, а які гарантії, що все буде гаразд?

Жінка розсміялася:

– Просто житиме тут – і все. Що їй зробиться? Годуватимемо двічі на день, так що не хвилюйся. Не забувай тільки гроші передавати, як затримаєшся.

– Я всього на тиждень, прошу…

Цю жінку художнику порекомендували знайомі знайомих, сказали, що якось залишали свого пса у неї на подвір’ї, такий собі невеличкий приватний собачий готель, точніше, якщо дивитися на умови, дешевий гестхауз.

Бемоль, як тільки почула, що хазяїн збирається в дорогу, засумувала, – розуміла, що поїде сам, без неї, бо куди її насправді брати, хоча художник всерйоз розглядав таку можливість. Зрештою, вирішив залишити. «Біла, як чорт!» – почув він через глухий паркан голос господарки собачого притулку. «Білий чорт – білий хорт, бідна біла моя Бемоль», – пробурмотів художник. На душі у нього стало чомусь препаскудно.

Отож така зараз поезія – ніхто не витримує ритму. Отож такі зараз чоловіки – ніхто не тримає слова. Отож такі зараз дерева – ростуть корінням до неба. Отож таке зараз життя – ніхто не хоче помирати.

Грошей залишилося на два дні.

Іван Миколайович Чолобитченко ще раз обрахував свої схудлі статки і обдзвонив дітей та онуків, які роз’їхалися по країні, давно жили в інших містах; позаяк, певну суму зібрали знову, на тиждень лікування для Тамари мало б вистачити, але не факт – рахунки виставляли кожного разу різні, хоча стан дружини не покращувався, зате й не