Міст на річці Куай - П'єр Буль

— А яка відстань між окремими палями в ряді? — спитав Варден, який полюбляв точність.

— Десять футів.

Шірс і Варден зробили подумки одні й ті самі підрахунки.

— Для певності вважаймо, що міст має завдовжки шістдесят футів, — нарешті озвався Варден, — тоді виходить: у кожному ряді по шість паль. А це означає, що разом нам доведеться обробити двадцять чотири підпори. Це забере багато часу.

— Все можна зробити за одну ніч, сер, я певен. Під мостом можна працювати спокійно. Він такий широкий, що людина легко сховається під ним. Плюскіт води об підпори поглине всі інші звуки. Я знаю…

— Звідки ви можете знати, що там діється під мостом? — спитав Шірс, з цікавістю дивлячись на Джойса.

— Бачте, сер, я ще не все вам розповів… я там був…

— Ви були там?

— Я розважив, що це просто необхідно, сер. Ви веліли не наближатися до мосту, але я мусив це зробити, треба було перевірити деякі важливі речі. Я спустився від спостережного пункту до річки протилежним схилом гори. Подумав, що такої нагоди не можна пропустити. Сіамці провели мене вепрячими стежками. Подекуди доводилось лізти рачки.

— Скільки часу це забрало? — спитав Шірс.

— Приблизно три години, сер. Вирушили надвечір, щоб до ночі дістатися. Звісно, це був ризик, але я хотів побачити все на власні очі.

— Іноді не шкодить і ширше витлумачити інструкцію, — проказав Шірс, підморгнувши Варденові. — То вам це вдалося, еге ж? Це вже щось та важить.

— Мене ніхто не помітив, сер. Ми дісталися річки десь за чверть милі від мосту, проти течії. На жаль, там лежить невеличкий тубільний хутірець, але всі спали. Провідників я відіслав назад. У цій розвідці я хотів бути сам. Заліз у воду і дав понести себе течії.

— Ніч була ясна? — спитав Варден.

— Досить ясна. Місяць не світив, але й хмар не було. Міст дуже високий, звідти вони не могли нічого побачити.

— Розповідайте до ладу, — сказав Шірс. — Як ви дісталися мосту?

— Я ліг горілиць, так щоб над водою залишався тільки рот. Наді мною…

— Господи, Шірсе, даючи таке завдання, могли б подумати й про мене, — пробурчав Варден.

— Наступного разу я подумаю тільки про себе, — тихо відказав Шірс.

Джойс так яскраво змалював події тієї ночі, що обидва офіцери пройнялись його запалом і щиро шкодували, що самі не зазнали такої пригоди.

Ще того дня, коли після трьох ночей виснажливого походу, Джойс нарешті добувся до спостережного пункту, він, несподівано для самого себе, вирішив зважитися на таку розвідку. Міст лежав неначе на відстані простягнутої руки, і молодий офіцер не міг утриматися від того, щоб не оглянути його впритул.

Коли Джойс лежав на воді, береги річки зливались у його очах в одне темне ціле, без жодної виразної деталі, і він знав тільки, що його несе майже нечутна течія, і єдиним орієнтиром для нього була довга поперечна лінія мосту, що чорніла проти неба.

Джойс плив, а та лінія дедалі видовжувалась, піднімалася до неба й поглинала зірки, які перед тим світили над його головою.

Під мостом панувала цілковита пітьма. Він довго стояв там нерухомо, тримаючись за палю, в холодній воді, що не могла охолодити його жару, потім почав розрізняти якісь тіні й не дуже здивувався, коли побачив перед себе ліс гладеньких стовбурів, об які розбивався потік. І такий вигляд мосту був йому знайомий.

— Сер, акція можлива, я певен цього. Вибухівку найкраще буде підвезти на маленькому плоті. Його ніхто не помітить. Люди будуть у воді. Під мостом можна спокійно працювати. Течія не дуже сильна — від стояка до стояка неважко переплисти. В разі потреби можна прив’язатись. Я проплив уподовж усього мосту. Виміряв діаметр паль. Не такі вже й товсті. Вистачить невеличкого заряду. Заряд — під воду. Вода там каламутна, сер.

— Вибухівку доведеться занурювати досить глибоко, — зауважив Варден. — Може статися, що на той день вода в річці зробиться прозорою.

Джойс розповів двом старшим офіцерам про все, що він робив під мостом. Понад дві години обмацував стояки, вимірював їх мотузкою, прикидав на око відстань між ними, примічав ті, знищення яких завдало б найбільш руйнівних наслідків, запам’ятовував усі дрібниці, потрібні для підготовки вирішального удару.

Двічі він чув дуже високо над головою важкі кроки. То проходив мостом японський патруль. Джойс притискався до палі й чекав. Патруль недбало водив по гладіні річки променем електричного ліхтарика.

— Буде небезпечно, сер, якщо японці засвітять ліхтарика в ту хвилину, коли ми наближатимемося до мосту. Але, опинившись під мостом, ми вже чутимем їхній підхід здалеку. Стукіт кроків відбивається від води. Отож матимемо досить часу, щоб добратися до середнього ряду паль.

— Річка глибока? — поцікавився Шірс.

— Понад два метри, сер. Я пірнав.

— Як думаєте підірвати міст?

— Значить, так… Я вважаю, що спосіб автоматичного підриву мосту тоді, коли ним проходить поїзд, треба відкинути. Нам не вдасться замаскувати шнур. Усе має бути під водою, сер… Візьмемо довгий дріт, протягнемо його по дну, виведемо на насип і сховаємо в кущах на правому березі. Я відшукав там ідеальне місце, сер. Такий собі куточок незайманих джунглів, де людина може легко заховатися й очікувати. Звідти через просвіт між деревами чудово видно міст, отож…

— А чому на правому березі? — перебив Шірс і похмуро звів брови. — Якщо я не помиляюсь, саме