Міст на річці Куай - П'єр Буль

— Повірте мені, я краще за вас знаю своїх хлопців, — заявив полковник Кліптонові, коли той запротестував був проти норми, яку вважав завеликою для людей ослаблених і не зовсім здорових. — За тридцять років я добряче їх вивчив. Для їхнього морального духу немає нічого гіршого, як бездіяльність, ну, а від настрою великою мірою залежить і фізичний стан. Коли військо нудиться, воно приречене на поразку, Кліптоне. Дайте їм змогу вилежуватись, і ви самі побачите: це не піде на користь. І навпаки — виповніть кожну хвилину їхнього дня тяжкою працею, і я вам гарантую прекрасний настрій та міцне здоров’я.

— Працюйте радісно, — єхидно буркнув Кліптон. — Гасло генерала Ямашіти.

— А воно, Кліптоне, не таке вже й дурне. І ми не повинні нехтувати засадами ворога, якщо вони слушні… Якби тут не було роботи, я б сам вигадав її для своїх вояків. Та, на щастя, є міст…

Не знайшовши, чим заперечити, Кліптон лише повторив:

— Атож, є міст…

Зрештою, і самим англійським воякам набридла їхня попередня поведінка, яка йшла врозріз із підсвідомою схильністю до сумлінної праці. Ще перед полковниковим демаршем для багатьох з них постійний саботаж став прикрим обов'язком, тому дехто, навіть не чекаючи наказів, почав працювати сумлінно. Це було закладено в їхній вдачі — одробляти за щоденний хліб відповідну норму, а вроджена англосаксонська поважність спонукала їх поставити свою працю на надійну й міцну основу. Полковник у них не помилився. Його нова тактика принесла їм моральну полегкість.

Японські солдати були теж дисципліновані й працьовиті — та ще й Сайто пригрозив постинати їм голови, якщо вони працюватимуть гірше за англійців, — отож дві бічні ділянки колії були невдовзі закінчені, бараки нового табору збудовані й заселені. Приблизно на той-таки час Рівз закінчив свій проект і передав його майорові Х’югу. Той одразу включився в роботу й скоро зумів показати, на що він здатний. Завдяки своїм організаторським здібностям, знанню людей, досвіду та вмінню якнайкраще використати робочу силу, цей колишній промисловець уже в перші дні досяг помітних результатів.

Насамперед Х’юг поділив усіх людей на окремі бригади й кожній поставив своє завдання. Одна й далі валила дерева, друга чухрала стовбури, третя тесала балки, іще одна, чи не найчисленніша, забивала палі, а всі інші зводили верхню частину мосту й укладали настил. Ще кілька бригад — Х’юг вважав їх не менш потрібними — спеціалізувалися на різних роботах: зведенні риштування, транспортуванні матеріалів, догляді за інструментом і просто допоміжних роботах, що їм підприємницька розважливість цілком слушно приділяє не менше уваги, ніж безпосередній продуктивній праці.

Як тільки виготовили достатню партію брусів і звели перші риштування, Х’юг увів у дію бригаду, призначену забивати палі. Ця робота була найважча і найневдячніша з усіх. Новоспечені мостобудівники не мали ніяких механізмів, і їм лишалося тільки працювати так само, як працювали японці, тобто бити по головці палі тягарем, аж поки вона міцно сідала в річкове дно. Падала така баба з височини восьми-десяти футів, потім її піднімали вгору з допомогою системи линв та блоків, вона знову падала вниз і так без кінця. Грунт був твердий, і за кожним ударом паля заглиблювалася ледь-ледь. Це була виснажлива й відчайдушна праця. Наслідків її майже не було видно, а все це скупчення голих людей, що раз по раз тягли й відпускали линву, дуже нагадувало понуру рабську працю. Командувати цією бригадою Х’юг доручив одному зі своїх найкращих молодших офіцерів, лейтенанту Харперові, чоловіку енергійному, здатному, як ніхто, захопити людей роботою, задаючи своїм гучним голосом потрібний ритм. Завдяки його запалові ця каторжна праця виконувалася з ентузіазмом, і невдовзі перед здивованими очима японців до лівого берега, розтинаючи течію, простяглися чотири паралельні ряди підпор. Коли було забито першу палю, Кліптон сподівався, що це стане приводом до якоїсь урочистої церемонії, але побачив лише кілька дуже простих символічних жестів. Полковник Ніколсон задовольнився тим, що сам ухопив линву копрової баби й допомагав тягти її при десяти ударах, подаючи цим особистий приклад.

Як тільки ця бригада зробила достатній заділ, Х’юг кинув велику кількість людей на зведення верхньої основи залізниці. За ними йшли ті, хто мав прокладати саме полотно з широкими коліями та огорожею. Різні інші роботи були так скоординовані між собою, що надалі все будівництво посувалося з бездоганною математичною точністю.

Тому, хто байдужий до деталей і захоплюється лише загальними обрисами, спорудження мосту, напевне, здалося б цілком природним безперервним процесом. Подібне уявлення склалось і в полковника Ніколсона. Він залюбки стежив за поступовим утіленням у життя накресленого плану й легко заплющував очі на дрібну каторжну працю. Його надихав лише спільний здобуток, що був для нього символом безнастанних зусиль та величезного досвіду, накопиченого протягом століть нацією, яка поступово піднеслася до вершин цивілізації.

У такому ж світлі іноді бачив міст і Рівз. Він зачаровано спостерігав, як виростає над гладінню річки зграбна споруда, невпинно тягнеться до протилежного берега й водночас ширшає, як велично вписує в тривимірний простір форму втіленого людського задуму, як матеріалізує тут, біля мальовничого таїландського підгір’я його власну плідну творчу працю.

Полковник Сайто і сам зрештою скорився магії дива, яке щоденно розгорталося перед ним. Хоч яких він докладав зусиль, проте не міг приховати свого подиву та захоплення. І його подив був цілком природний. Як слушно сказав про Сайто полковник Ніколсон, той ще не пізнав таїн західної цивілізації і, головне, не перейнявся ними, отож не міг збагнути, якою мірою лад в організації будівництва, усі ті мислені, а потім уже перенесені й на папір підрахунки, вміла координація людських зусиль сприяють плідній праці і прискорюють її перебіг. Як зміст, так і доконечність цієї попередньої роботи завжди залишаться незбагненними для примітивного розуму.

Що ж до Кліптона, то він остаточно переконався, який був наївний попервах і як несправедливо висміював застосування західних методів у будівництві мосту на річці Куай. Вроджене чуття об’єктивності й