Міст на річці Куай - П'єр Буль

щире сумління ніби зняли йому з очей полуду, і він мусив визнати, що методи цивілізованого світу і в цьому разі дали незаперечні результати. А визнавши це, почав узагальнювати і дійшов висновку, що вони завжди ефективні й завжди приводять до успіху, отож критика на їх адресу неправдива. Сам же він, як і багато хто до нього, дав спокусити себе найнікчемнішому з демонів — демонові пустого зубоскальства.

Міст з кожним днем виростав і кращав. Незабаром він досяг середини річки, потім потягся до протилежного берега. І тут усім стало ясно, що його буде закінчено ще до строку, встановленого вищим японським командуванням, і що він анітрохи не затримає звитяжної ходи завойовницької армії.

Частина третя
1

Джойс нахильці випив подану йому склянку горілки. Стомлива подорож ніяк не позначилась на ньому. Він був свіжий, і очі його блищали. Він ще не скинув з себе чудернацького сіамського вбрання, в якому Шірс з Варденом ледь упізнали його, як уже почав викладати найважливіші наслідки своєї місії.

— Сер, операція реальна, я певен того. Буде важко, тут не треба плекати ілюзій, але вона можлива й, безумовно, виправдає себе. Ліс там густий. Річка широка. Береги в тому місці стрімкі. Міст, можна сказати, висить над прірвою. Витягти звідти ешелон, коли він завалиться, можна буде тільки з допомогою складної техніки.

— Почніть від самого початку, — зупинив його Шірс. — Чи, може, ви хочете спершу прийняти душ?

— Я не стомився, сер.

— Облиште його, хай розказує, — пробурчав Варден. — Хіба ви не бачите, що йому більше кортить вибалакатись, ніж відпочити?

Шірс осміхнувся. Було видно, що їм обом нетерпеливилось — Джойсові розповідати, а Варденові слухати. Всі троє зручніше повсідалися перед картою. Варден, завжди уважний до інших, подав молодшому колезі ще одну склянку. На другій половині хижі кілька мешканців хутора оточили двох сіамських партизанів, що ходили з Джойсом за провідників і тепер сиділи на долівці й відпочивали. Ті притишеними голосами розповідали про свої пригоди і схвально говорили про те, як поводився білий, якого вони супроводили.

— Дорога нелегка, сер, — розпочав Джойс. — Три ночі походу крізь джунглі, та ще й якими стежинами! Але партизани показали себе молодцями. Привели мене, як і обіцяли, на самісінький вершечок гори на лівому березі річки. Звідти видно всю долину, табір і міст. Чудовий спостережний пункт!

— Сподіваюсь, вас не помітили?

— Ніякого ризику, сер. Ішли ми тільки вночі, і пітьма була така, що я весь час мусив триматися за плече провідника. А вдень зупинялись у такій хащі, що туди не добувся б жоден сторонній. Взагалі, місцевість там доволі дика, і наші перестороги були, напевно, зайві. За всю дорогу не трапилося ні одної живої душі.

— Гаразд, — промовив Шірс. — Розповідайте далі.

Він уважно слухав і водночас непомітно, але дуже пильно стежив за кожним порухом молодшого лейтенанта Джойса; хотів перевірити думку, яку почав складати собі про нього. Така розвідка, думав він, була важлива подвійно, бо ще й дала йому змогу оцінити якості молодого офіцера за умов, коли той був полишений на самого себе. Перше враження про Джойса, одразу по його поверненні, було сприятливе. Добрим знаком було й схвалення місцевих провідників. Шірс знав, що цими, здавалося б, дрібницями нехтувати не слід. Звичайно, Джойс був трохи схвильований тим, що побачив і про що мав тепер доповісти. Далася взнаки й реакція на повернення у відносно спокійну атмосферу їхнього притулку, що так контрастувала з небезпекою, на яку він не раз наражався під час розвідки. Але скоро стало видно, що він опанував себе.

— Сіамці нам не брехали, сер. Це справді гарна споруда…

Час головного удару наближався в міру того, як довшали дві колії на довжелезному насипу, збудованому коштом неймовірних зусиль тисяч полонених у Бірмі й Таїланді. Шірс разом зі своїми помічниками день у день стежив за відомостями про перебіг робіт. Джойс цілими годинами доповнював і виправляв свою карту згідно з останніми одержаними донесеннями. Щотижня він домальовував на ній грубою червоною лінією щойно закінчений відрізок. Та лінія між Бангкоком і Рангуном тяглася тепер майже неперервно. Особливо цікаві місця та ділянки позначалися хрестиками. Характеристики всіх споруд були занесені в окремі картки, що їх дбайливо заповнював пунктуальний Варден.

Що повнішими й точнішими ставали їхні відомості про залізницю, то наполегливіше всі троє зосереджувалися на мості через річку Куай, який від самого початку привернув їхню увагу цілою сукупністю обставин, сприятливих для виконання плану, який вони вже мимоволі почали розвивати й у якому точність поєдналася із польотом фантазії, що, зрештою, завжди було притаманне «Компанії Вибух». Так, керовані інстинктом і розумом, вони поступово спрямували всю силу свого честолюбства та своїх надій саме на міст через річку Куай. Решту мостів вони теж уважно вивчили, обговорили їхні вади й переваги, але тільки цей міст природно й логічно вирізнився як справжня мета їхньої операції. Об’єкт головного удару, який спершу здавався туманною абстракцією, існуючи переважно в уяві, як невиразна мрія, вбився у міцну, вписану в простір матерію, вразливу, виставлену, як усякий витвір людських рук, на волю випадку, не гарантовану від пошкодження й цілковитого знищення.

— Авіація там нічого не вдіє, — зауважив Шірс. — Дерев’яний міст зруйнувати з повітря не так легко. Бомби, якщо вони й досягнуть цілі, знищать два чи три прогони, а решту тільки похитають. Япончиська легко все поправлять — вони в цьому ділі мастаки. Натомість ми можемо не просто висадити в повітря міст, не тільки підірвати палі внизу біля води, а й зірвати заряд тоді, коли по мосту проходитиме поїзд. Таким чином увесь ешелон завалиться у воду, і шкода буде непоправною — не залишиться жодної цілої балки. За своєї кар’єри я один