Міст на річці Куай - П'єр Буль
Три ночі вони то брались нагору уступами пагорбів, то спускались у видолинки. Йшли кам’янистими річищами струмків, захаращеними купами смердючого гнилого зілля, де Джойс раз у раз спотикався й де на нього знов і знов чіплялися цілі грона п’явок. Провідники віддавали перевагу цим дорогам, знаючи, що тут вони не заблукають. Ішли цілу ніч аж до світанку. При перших проблисках світла заглиблювались у хащі й нашвидку з’їдали трохи вареного рису зі смаженим м’ясом, що його прихопили в дорогу. Обидва сіамці сідали навпочіпки, прихилившись спиною до дерева, і до самого вечора тягнули п’янкий дим з кальяна, з яким ніколи не розлучались. Так вони відпочивали після виснажливої ночі. Іноді між двома затяжками вони поринали в дрімоту, не змінюючи пози.
Джойс, навпаки, намагався вдень більше спати, щоб набратися сил, бо не хотів нехтувати нічим, що могло сприяти успіхові експедиції. Та передусім він позбувався п’явок, що вкривали його тіло. Деякі з них, насмоктавшись крові, відпадали самі, на шкірі від них залишалися тільки криваві плямки. Інші, ще голодні, трималися мертвою хваткою своєї здобичі, яку закинула в ці сіамські джунглі війна.
Під жаром запаленої сигарети роздуте тіло п’явки корчилося, судомно вигиналось і нарешті падало додолу, де Джойс чавив його між двома каменями. Потім лягав на шмат полотна і вмить засинав. Та мурашва не довго давала йому спокій. Приваблені краплинами присохлої крові, що рясно вкривали його шкіру, мурахи, чорні й червоні, користалися нагодою і зімкнутими рядами, йшли в наступ. Дуже скоро Джойс навчився розрізняти їх, навіть ще в напівсні і тільки з самого дотику. З червоними справа була безнадійна. їхні укуси у відкриті ранки пекли, як дотики розжарених до білого голок. Уже одна така мурашка була нестерпна, а вони нападали цілими загонами. Отож бідолаха мусив покидати свій притулок і шукати іншого місця, де можна було передрімати бодай доти, доки комахи знаходили його й там.
Чорних мурах, особливо великих, ще можна було терпіти. Вони не кусались і будили Джойса тільки тоді, коли злазилися на його ранки.
Все ж таки йому щодня вдавалося поспати стільки, щоб увечері знову бути здатним долати вдесятеро вищі й крутіші таїландські гори. Він п’янів од свідомості, що в цій розвідувальній експедиції, яка, власне, була першим етапом реалізації головного удару, йому надано цілковиту свободу дій. Джойс знав, що від його волі, від його розсудливості й поведінки залежить успіх акції, і свідомість цього сповнювала його невичерпною силою. Перед його очима весь час стояла уявна картина мосту, і це привиддя переслідувало його навіть уві сні. Сама думка про міст через річку Куай перетворювала найелементарніші дії Джойса у відчайдушну героїчну боротьбу за перемогу.
Міст, цього разу справжній міст через річку Куай, раптом відкрився його очам після того, як, здолавши останній найвиснажливіший підйом, Джойс досяг верхів’я гори, що панувала над долиною. Цієї ночі вони йшли довше, ніж звичайно, і коли дісталися місця, яке сіамці вважали зручним для спостереження, сонце вже зійшло. Джойс дивився з гори на міст, немов з літака, міст лежав на кількасот метрів нижче, подібний до ясної стяги, простертої над водою між двома густо залісненими берегами. Він дивився на міст трохи збоку і тому міг добре розгледіти геометричну правильність його долішньої частини. Якийсь час Джойс був нездатний сприймати нічого іншого з розлогої картини, яка так раптово постала перед ним унизу, — він не бачив ні табору, розташованого на протилежному березі просто навпроти нього, ні полонених, заклопотаних працею. Спостережний пункт був ідеальний, Джойс почував себе тут у цілковитій безпеці. Японський патруль нізащо не наважився б поткнутись у лісові хащі, які лежали між ним і річкою.
— Я бачив його, як оце вас, сер. Сіамці не перебільшували, розміри його таки солідні. Збудований гарно, не можна порівняти з іншими японськими мостами. Я зробив кілька шкіців. А ще…
Джойс упізнав «свій» міст з першого погляду. Його аж приголомшила така несподівана матеріалізація фантома, але це враження було викликане не так подивом, як тим, що міст виявився саме таким, яким він його собі уявляв. Достоту таким самим, яким бачив його подумки. І тепер Джойс тільки перевіряв себе — спочатку з тривогою, а потім з образом, витвореним його фантазією. Розбіжності були незначні. Вода в річці була не прозора, як йому ввижалось, а каламутна. Спершу це його прикро вразило, проте він заспокоїв себе думкою, що ця вада може навіть прислужитися.
Сховавшись у чагарях, він два дні пильно дивився в бінокль і вивчав місце майбутнього удару. Запам’ятовував загальну обстановку і всі деталі, робив нотатки, креслив схему доріг, табору, японських бараків, річкового закруту й навіть валунів, що де-не-де стирчали з води.
— Течія там не дуже швидка, сер. Невеличкий човник чи добрий плавець подолає її. Вода каламутна. Міст має окрему проїжджу частину для автомашин… і чотири ряди паль. Я бачив, як полонені забивають їх «бабою»… Полонені англійці… Вони вже майже дійшли до лівого берега, сер, і тепер працюють, власне, на тому боці, де наш спостережний пункт. Як тільки одна бригада закінчує свою роботу, її заступає інша. Очевидно, десь через місяць міст буде готовий. Його верхня частина…
Джойс мав таку силу відомостей, що навіть не міг дотримуватись у своїй розповіді певного ладу. Шірс не заважав йому і не перебивав жодним словом. Хай вибалакається, прийде час і для додаткових запитань.
— Верхня частина мосту — це правильне переплетення поздовжніх і поперечних брусів, що вражає своєю продуманістю. Бруси старанно обтесані й добре припасовані. В бінокль я міг добре роздивитись і як вони з’єднані. Це напрочуд сумлінна робота, сер… і вправна, тут нема чого приховувати. Підірвати лише кілька колод буде не досить. Я вже там на місці придумав найдійовіший і найпростіший спосіб. Нам треба добутися до паль у воді, точніше під водою. Вода брудна, і вибухівку не помітять. Тоді весь міст ураз злетить у повітря.
— Чотири ряди паль, — замислено промовив Шірс. — Це
