Міст на річці Куай - П'єр Буль

Хіба можна було порівняти міст, як його уявляють собі європейці, з тим утилітарним риштуванням, що його японські солдати звикли зводити на азіатському континенті. Годі було порівнювати й методи, застосовувані в мостобудівництві. Японська імперія, безумовно, мала кваліфікованих інженерів, але всі вони залишились у метрополії. В окупованих країнах усю відповідальність за такі споруди несла армія. Кілька посланих до Сіаму фахівців не мали ні авторитету, ні великого досвіду й тому здебільшого давали військовим діяти на свій розсуд.

Їхній метод, швидкий і, треба визнати, до певної міри ефективний, був продиктований необхідністю, бо при завоюванні чужих країн японці натрапляли на чудові споруди, зруйновані руками відступаючого ворога. Він полягав у тому, що в дно річки забивали два ряди паль, на ці підпори насаджували кособоку дерев’яну клітку і укріплювали її як могли, нехтуючи всіма законами статики, і там, де при перших випробуваннях виявлялися слабкі місця, настеляли ще дерево. На цю неоковирну надбудову, що інколи сягала досить високо, клали два паралельні ряди грубо обтесаних брусів, які несли на собі рейки. І вважали, що міст побудовано. Для нагальної потреби його вистачало. Він не мав ні поруччя, ні доріжки для пішоходів. Якщо хтось хотів пройти по ньому, тому доводилося балансувати на брусах над безоднею, і японці, зрештою, робили це віртуозно.

Перший поїзд проїжджав таким мостом дуже повільно, і не раз траплялося, що локомотив, з’їжджаючи з мосту на берег сходив з рейок, але спеціальна бригада солдатів, озброєних домкратами, тут-таки ставила його назад на рейки. Поїзд рушав далі. Якщо перше випробування надто надвереджувало міст, прицвяховували ще кілька грубих дощок. Таким самим чином проїжджав і наступний поїзд. Споруда витримувала кілька днів чи кілька тижнів, інколи навіть місяців, а потім її або зносив паводок, або вона розвалювалась від надмірного навантаження. І японці терпеливо починали будувати новий міст. Джунглі постачали їм невичерпні запаси матеріалу.

Методи цивілізованого західного мостобудування були, зрозуміло, далекі від такого примітиву, і капітан Рівз, представник цієї галузі, згорів би з сорому, якби йому довелося працювати за такою допотопною технологією. Проте західна технологія передбачала грунтовну підготовку до будівництва, яка значно розширювала обсяг робіт. Приміром, потрібен детальний проект, а для його вироблення треба спершу знати, яким має бути переріз кожної балки, її профіль, на яку глибину забивати палі, та багато інших речей. Причому оті перерізи, профілі та глибини вже самі вимагають дуже складних обчислень, побудованих на цифрах, що характеризують опір застосовуваних матеріалів та несучу здатність грунту. Ці цифри, в свою чергу, залежать від коефіцієнту, що виводиться з норм і типів грунтів та матеріалів, котрі в цивілізованих країнах наводяться в спеціальних таблицях. Отже, реалізація проекту передбачає добру апріорну обізнаність. Така творча робота, що передує самому будівництву, — не останній здобуток західної цивілізації.

Тут, на річці Куай, капітан Рівз не мав ніяких норм чи таблиць, але він був досвідчений інженер, і його теоретичні знання давали йому змогу обійтися й без них. Перш ніж узятися до розрахунків, йому досить було деякої підготовчої роботи та серії нескладних досліджень. У такий-от спосіб, простими методами, використовуючи елементарні пристрої, що їх негайно наказав зробити, бо час квапив, він за короткий термін визначив необхідні коефіцієнти.

За згодою полковника Ніколсона капітан почав роботу саме з цих досліджень, повсякчас відчуваючи на собі стурбований погляд Сайто й іронічний — Кліптона. Тоді ж таки він накреслив план оптимальної траси для залізниці і передав його майорові Х’югу для виконання. Потім зі спокійною головою, зібравши докупи всі належні дані, взявся до найцікавішої частини роботи: до теоретичних розрахунків та до проектування мосту як такого. В цей проект він вклав усі свої професійні знання, як ото колись і в Індії, де виконував подібну роботу з доручення уряду, але тепер працював з куди більшим завзяттям, що його раніше марно намагався в собі пробудити, а нині для цього досить було кількох простих слів командира:

— Знаєте, Рівзе, я дуже на вас сподіваюся. Ви тут єдиний кваліфікований фахівець, і я вам даю найширший простір для ініціативи. Нам треба показати цим варварам свою перевагу. Я наперед знаю всі труднощі, що спіткають вас у цій забутій країні, де такі обмежені можливості, але тим більшої похвали заслуговуватиме позитивний результат.

— Можете покластися на мене, сер, — відказав Рівз, запалений цими словами. — Я виправдаю вашу довіру, а вони побачать, на що ми здатні.

Такої нагоди капітан, можна сказати, чекав усе своє життя. Він завжди мріяв побудувати щось грандіозне, і щоб його не мучили при цьому всілякі бюрократичні контори, щоб не втручалися, доводячи до розпачу, в його роботу чиновники, вимагаючи звіту за кожну дрібничку, щоб не стромляли йому палиці в колеса під приводом економії і не зводили нанівець усі його зусилля створити оригінальний проект. Тепер він звітувався тільки перед командиром, а той недвозначно виявив до нього свою прихильність. Щоправда, полковник надавав надто великої ваги організації та деяким формальностям, одначе ладен був іти назустріч, і його не зв’язували ніякі матеріальні чи політичні міркування. Навіть більше, він щиро признався, що в інженерній справі цілковитий профан, і дав своєму підлеглому цілковиту свободу дій. Робота, безумовно, буде нелегка, можливості обмежені, але Рівз вірив, що здолає своїм запалом усі труднощі. Творчі сили його душі ладні були розгорітись ясним полум’ям, яке спалить на своєму шляху всі перешкоди.

Відтепер він за цілий день не мав і години просвітку. Спершу швидко накреслив ескіз мосту, яким бачив його, дивлячись на річку, з чотирма стрункими рядами міцних підпор, гармонійна й смілива побудова, заввишки більш як на сто ярдів над водою, з балками, покладеними впоперек, за методом, який він сам винайшов і колись марно намагався запропонувати зашкарублому індійському урядові. Широкий настил був обгороджений масивним поруччям і давав досить місця не тільки дня самої залізниці, а й для автомобілів і пішоходів.

Після цього Рівз узявся до обчислень та діаграм, а вже потім — і до остаточного проекту. Йому вдалося розжитись на рулон креслярського паперу в свого японського колеги, який ходив за ним слідком і спостерігав за народженням будови, навіть не приховуючи свого розгубленого подиву.

Тепер