Міст на річці Куай - П'єр Буль

роль. Але тепер Сайто не зважав на приниження. Він був ладен пожертвувати всім, аби тільки вже стояли підпори мосту, від якого залежало його життя. Згнітивши серце, він вирішив повірити в чудернацькі плани європейців, сподіваючись, що вони бодай трохи пришвидшать будівництво.

А полковник Ніколсон, підбадьорений першою перемогою, провадив далі:

— Є ще одне важливе питання, полковнику Сайто, — про термін. Ви ж розумієте, що збільшення довжини колії вимагає додаткової праці. Крім того, будівництво нових бараків…

— Навіщо нові бараки? — запротестував Сайто. — Полонені можуть любісінько ходити пішки оту одну чи дві милі до місця роботи.

— Обидва варіанти розв’язання цього питання я дав проаналізувати своїм помічникам, — стримано відповів полковник Ніколсон. — 3 їхнього аналізу випливає ось що…

Підрахунки Рівза та Х’юга переконливо доводили, що загальна кількість годин, витрачених на дорогу до місця роботи з верхом перекривала б час, потрібний на будівництво нового табору. Й знову полковник Сайто відчув себе обеззброєним доказами мудрої західної завбачливості.

— До того ж, — вів далі полковник, — унаслідок прикрого непорозуміння, за яке ми не відповідальні, згаяно вже більш як місяць. Для того, щоб поставити міст до призначеного числа, — а це я вам обіцяю, якщо ви приймете мої наступні пропозиції, — треба негайно починати валити дерева й виготовляти балки, тоді як інші бригади повинні працювати на нагортанні насипу, а також на спорудженні бараків. Навіть у такому разі за підрахунками майора Х’юга, що має багатющий досвід керівництва будівельними роботами, нам усе одно забракне людей, щоб закінчити міст у строк. — Полковник Ніколсон на хвилю замовк. Та ось у тиші, сповненій напруженого очікування, знов озвався його енергійний голос: — І ось що я пропоную, полковнику Сайто. Більшість англійських солдатів ми призначимо одразу на спорудження мосту. Для роботи на насипу в нас залишається дуже мало людей, тому я прошу вас для підсилення цієї ділянки підключити японських солдатів — тільки так можна буде завершити насип учасно. Гадаю також, що ваші люди могли б будувати новий табір. Вони краще, ніж мої, обробляють бамбук.

Кліптона знов пойняло знайоме йому розчулення. Перед тим у нього кілька разів з’являлося бажання кинутись на свого командира з кулаками. А тепер лікар був просто зачарований поглядом Ніколсонових блакитних очей, які щойно свердлили японського полковника, а тепер щиро брали за свідків усіх присутніх, кожного по черзі, немов шукаючи підтвердження слушності висловленого прохання. Та раптом у голову Кліптонові закралася думка, чи не ховається за цим ясним поглядом якийсь підступний розрахунок. Стурбовано, напружено, розпачливо вивчав він кожну рису на полковниковому обличчі, з відчайдушним прагненням побачити бодай найменшу ознаку потаємної, задньої думки. Та невдовзі похнюпив голову й здався. «Ні, це неможливо, — помислив він, — кожне його слово — щире. Він справді шукає найкращого способу прискорити роботи».

Кліптон звів голову, щоб подивитись, як поводиться Сайто, і це його трохи втішило. Японець мав вигляд засудженого до страти, вже геть знесиленого. Його мордували сором і лють, але він потрапив у тенета неспростовних аргументів. І був неспроможний опиратися їм. Після недовгого вагання — обуритись йому чи скоритися — він і цього разу поступився. Японець безглуздо сподівався, що як тільки роботи підуть швидше, він знову поверне собі втрачений авторитет. Він і гадки не мав, до якого ступеня приниження може довести його мудрість європейців. Отож Кліптон був певен, що Сайто, раз почавши робити поступки, вже не матиме ніякої влади.

Капітулював Сайто по-своєму. Диким голосом зарепетував на офіцерів по-японському, — як видно, давав їм команди. А що полковник Ніколсон говорив досить швидко і з японців його міг зрозуміти лише Сайто, то останній видавав тепер пропозиції англійця за власні рішення і викладав їх у формі владних наказів.

Коли японець скінчив, полковник Ніколсон порушив останнє питання, дрібне, але доволі делікатне, яке вимагало пильної уваги.

— Нам зостається тільки встановити денну норму для ваших людей на насипу, полковнику Сайто. Спочатку я думав про один кубометр, щоб вони не перевтомлювались, проте, може, ви вважатимете за доцільне, щоб їхня норма була така сама, як і в англійських солдатів? Зрештою, це сприяло б своєрідному змаганню, корисному для обох сторін…

— Денна норма японських солдатів буде два кубометри! — вигукнув Сайто. — Я вже віддав наказ!

Полковник Ніколсон вклонився.

— За таких умов, я гадаю, роботи посуватимуться швидко… Мені більш нема чого додати, полковнику Сайто. Залишається тільки подякувати за те, що ви нас зрозуміли. Таким чином, джентльмени, коли ніхто не бажає чогось додати, можна вважати нараду закритою. Завтра ми починаємо працювати на встановлених засадах.

Він підвівся, козирнув і пішов собі геть, сповнений гідності й вельми задоволений, що вів нараду так, як волів, що здоровий глузд узяв гору, а в будівництві мосту зроблено великий крок уперед. Полковник показав себе гнучким тактиком і був певен, що скористався всіма наявними засобами якнайкраще. Кліптон вийшов разом з ним і провів командира до барака.

— Ну і йолопи, хай Бог милує, — почав лікар, допитливо позираючи на полковника. — Подумати лишень, без нас вони таки збудували б міст на цій багнюці, а потім під вагою ешелона з солдатами і боєприпасами він завалився б! — Майор вимовив ці слова з дивним блиском в очах, але полковник залишився незворушний. Своєї таємниці сфінкс виказати не міг, бо її й не було.

— Атож! — відказав Ніколсон поважно. — Вони достоту такі, як я собі й уявляв: геть примітивні, а власне, діти, культурою ледь помазані. Справді, нічого до пуття вони так і не навчилися. Полишені на самих себе, вони не просунулись би вперед і на крок. Без нас вони жили б ще в добу вітрильників і не знали б, що таке літак. Справжні діти… Але при тім, Кліптоне, яка самовпевненість! Затіяти таке будівництво! Повірте мені, самі вони здатні будувати мости хіба що з ліан.

4