Міст на річці Куай - П'єр Буль

— Ото ж бо. Трьом товаришам довелося тримати його — так він виривався. Маю надію, що ногу пощастить урятувати. Одначе я аж ніяк цього не певен, — додав лікар, стишивши голос. — Ви й справді хочете, щоб я відіслав Його на міст, сер?

— Не верзіть дурниць, Кліптоне. Я, звичайно ж, не наполягаю. Якщо, звісно, така ваша думка… Зрозумійте мене правильно. Йдеться не про те, щоб змусити працювати тяжко хворих чи поранених. Але ми всі повинні добре усвідомлювати, що за місяць зобов’язані закінчити міст. Треба найружити всі сили, хоч би як важко нам було. Іншої ради немає. Зрозумійте, щоразу, коли ви забираєте когось із певної ділянки, весь тягар лягає на тих, хто залишився. Ви не маєте права ні на хвилину забувати про це — ось чого я від вас домагаюсь. Навіть якщо хтось із них і не в кращій фізичній формі, він усе ж таки може бути корисним на легших роботах — скажімо, припасовувати дрібні деталі абощо… Адже ми збираємося ще й шліфувати всі частини мосту.

— Сподіваюсь, ви його й пофарбуєте, сер?

— Про це шкода й думати, Кліптоне, — запально відказав полковник. — Ми його лише пошліфуємо. Інакше ми перетворимо міст у мішень для авіації! Ви забуваєте про війну.

— Що правда, то правда, сер! Саме про війну забувати й не варто!

— Ніякої розкоші, але роботу треба виконати чисто й на совість. Про це я й прийшов сказати вам, Кліптоне. Слід пояснити вашим людям, що йдеться про товариську солідарність… А оцей? Що з ним?

— Покалічена рука. Він пошкодив її, підважуючи балку на вашому клятому, хай він западеться, мосту, сер! — вибухнув нарешті Кліптон. — І таких, як він, у мене десятки. Вони геть виснажені, й болячки не гояться. Я не маю змоги лікувати їх так, як належить.

— А я ось що думаю, — вперто правив своєї полковник, удаючи, ніби не помітив, як спалахнув Кліптон. — Я думаю, чи не допоможе їм швидше одужати легка робота на свіжому повітрі? Га, Кліптоне? Як ви на це дивитесь? Я ще ніколи не чув, щоб у нас госпіталізували когось через подряпину на руці. Сподіваюся, ви згодитесь зі мною, коли гарненько помізкуєте.

— У нас, сер!.. У нас!.. У нас! — Кліптон розпачливо й безсило зняв руки до неба.

Полковник відвів лікаря до маленької кімнатки, що правила за медичний пункт, і спробував переконати його ще раз. Ніколсон звертався до майора так, як тільки начальник може звертатися до підлеглого, коли вже вирішив переконати його, перше ніж удатися до наказу. Зрештою полковник, побачивши, що Кліптона йому не вмовити, висунув найвагоміший свій аргумент: якщо лікар, мовляв, упиратиметься, то в справу втрутяться японці, а вже вони спустошать лазарет без зайвих розмов.

— Полковник Сайто погрожує вдатися до драконівських заходів, — завершив Ніколсон.

Це була неприхована брехня, яку полковник приніс на священний вівтар мосту. Сайто, в глибині душі вельми задоволений, що під його офіційним керівництвом створено найкращий міст на всій залізниці, на той час уже відмовився від будь-якого втручання. Полковник Ніколсон свідомо покривив душею, хоча трохи й відчував докори сумління. Він ішов на все, аби лиш успішно завершити будівництво мосту — того мосту, який став утіленням неприборканого, непереможного духу. Ще кілька десятків футів, і залізниця однією суцільною стрічкою перетне долину річки Куай. Остання погроза подіяла, і Кліптон здався, по думки кленучи полковника на всі заставки. Він виписав із лазарету приблизно чверть хворих. І щоразу, коли йому доводилося робити вибір, лікар зазнавав страшенних мук сумління. Він послав на будівництво гурт калік, легко поранених, хворих на малярію, ледве здатних переставляти ноги. Вони не протестували. Полковникова віра була з тих, що валить гори, зводить піраміди, собори й мости і навіть умирущих змушує працювати з усмішкою на вустах… Вже сам заклик до солідарності переконав полонених. Мовчки, без нарікань вони рушили в бік річки. Бідолахи з однією покаліченою рукою в брудних бинтах хапалися здоровою рукою за колоду, тягли копрову бабу, додаючи ще одне болісне зусилля до решти страждань, які помалу доводили міст на річці Куай до його завершення.

Завдяки цьому міст незабаром було закінчено. Залишалося тільки ретельно опорядити його, щоб він набув тієї «завершеності», за якою, як стверджував полковник Ніколсон, досвідчене око впізнає європейську майстерність і англійську турботу про респектабельність.

Через кілька тижнів після того, як Джойс повернувся з розвідки, маршрутом новачка пройшов Варден і, здійснивши виснажливий підйом, добрався до спостережного пункту. Він заліг у заростях папороті і, як і Джойс, почав вивчати з цієї висоти міст через річку Куай.

Варден був цілковитою протилежністю романтикові. Спочатку він лише кинув на міст швидкий погляд, але й цього було досить, щоб переконатися, що це та сама споруда, яку описав Джойс, і що її вже завершено. Чотирьом партизанам, які супроводжували його, Варден сказав, що поки їхня допомога не потрібна. Ті повсідалися, закурили кальян і спокійно стежили за його діями.

Передусім він налагодив рацію й зв’язався з кількома радіостанціями. Одна з них в окупованій країні щодня давала особливо цінну інформацію про підготовку великого ешелону, який мав відкрити залізничний рух між Бірмою і Таїландом. Одержані дані його підбадьорили. Виходить, попередній наказ залишався в силі.

Отож Варден якнайзручніше примостив спальний мішок та сітку від комарів і старанно порозкладав свої речі. Це саме він зробив і з речами Шірса, який мав приєднатись до нього. Варден був передбачливіший, до того ж старший і статечніший за Джойса й мав більше досвіду. Джунглі не були йому чужі, він уже познайомився з ними в кількох експедиціях під час професорських вакацій. Варден знав, яка дорога тут для