Кім - Редьярд Джозеф Кіплінг
Горянин спішно пхнув люльку за завісу, і цівки густого диму з-за кожного кутика штори засвідчили, що мир відновлено.
Якщо напередодні Кім виступав гордо, як і годиться учневі святого чоловіка, то сьогодні він ходив з десятикратною гордістю, бо ж він тепер був учасником напівкоролівської процесії, із власним визнаним місцем, під патронажем старенької пані з чарівними манерами і безмежними можливостями. Охоронці, по-тутешньому обв’язавши голови хустками, зайняли місця обабіч возика, човгаючи ногами та здіймаючи неймовірні хмари пилюки. Лама з Кімом ішли трохи осторонь. Кім жував паличку цукрового очерету і не поступався шляхом нікому, нижчому за статусом від жерця. Вони чули, як стара тріскотить, неначе рисова віялка. Вона звеліла охороні переказувати їй, що відбувається на дорозі. І щойно вони віддалилися від парао, як вона відкинула запону і виглядала, на третину прикривши серпанком обличчя. Люди не дивилися їй прямо у вічі, коли вона зверталася до них, і таким чином правила пристойності були більш-менш дотримані.
Становий пристав[73] — чорнявий жовтолиций англієць у бездоганному мундирі — протрюхикав повз них на втомленому коні та, зауваживши зі свити, хто то їде, вирішив піддражнити її:
— О матінко, — вигукнув він — хіба ж у зенанах [жіноча половина дому в Індії] так робиться? А що, як англієць приїде і вгледить, що ти не маєш носа?
— Що? — верескнула вона у відповідь. — Твоя мати не має носа? То чого ж ти про це кажеш на людях?
Це була гарна відказка. Англієць підняв руку жестом людини, яка пропустила влучний випад. Стара засміялася і кивнула.
— Хіба цим обличчям звабиш чесноту на манівці? — вона геть відслонила серпанок і втупилася у нього.
Лице не було прекрасним, але англієць підібрав поводи і назвав її Райським Місяцем, Спокусницею Цноти і ще кількома фантастичними найменнями, від яких вона зігнулася навпіл від сміху.
— Ото ще наткат [шибеник], — сказала вона. — Усі поліцейські чини — наткати, але поліс-вали[74] — щонайгірші. Гай, сину мій, десь же ти того навчився, то ти не з Білайту [Європи]. Хто тебе вигодував?
— Одна пагарін — горянка з Далгаузи, моя матінко. Тримайте свою красу затіненою, о Дарувальнице Насолоди, — і він поїхав далі.
— Оце такі люди, — вона взяла повчальний тон і напхала повен рот пану[75], — вони придатні для контролю за правосуддям. Вони знають землю і звичаї країни. А решта, всі ті зайди з Європи, вигодувані білими жінками, які вивчили нашу мову з книжок — вони гірші, ніж мор. Вони шкодять володарям.
Тоді вона розказала всім довкола довгу-довжезну історію про безграмотного молодого поліцейського, який потурбував її двоюрідного брата в дев’ятих із якоїсь незначної земельної справи, і заплела туди цитату з книжки не надто благочестивої.
Потім її настрій змінився, і пані веліла одному з охоронців запитати, чи не воліє Лама піти поруч та обговорювати з нею питання релігії. Тоді Кім трохи відстав і йшов позаду у хмарі пилу, повернувшись до своєї цукрової тростини. З годину або й більше кругла шапочка Лами маяла попереду, як місяць в імлі. З усього, що зміг почути, Кім зрозумів, що стара заплакала. Один з оріїв наполовину вибачився за вчорашню грубість, кажучи, що він ніколи не знав свою господиню такою м’якою, він приписав це присутності стороннього жерця. Особисто він вірив у брахманів, хоча, як і всі тубільці, гостро відчував їхню хитрість і жадібність. Тим не менше, коли брахмани роздратували своїм жебранням матір дружини його господаря так, що вона послала їх подалі, а вони у відповідь прокляли увесь її почет (ось тому насправді минулої ночі закульгав пристяжний віл і зламалося дишло), він був готовий прийняти будь-якого жерця будь-якої іншої віри чи й навіть з-поза меж Індії. Із цим Кім погодився глибокомудрим кивком і запропонував орії зауважити, що Лама не бере грошей, і що вартість його та Кімової їжі повернеться сторицею, бо ж відтепер завдяки їхній присутності караван буде супроводжувати щастя. Він також розповідав про місто Лагор і заспівав одну-дві пісеньки, які розсмішили охорону. Як городянин, Кім був добре знайомий з останніми піснями наймодніших композиторів (здебільшого то були жінки) і мав явну перевагу над людьми з невеликого села з садочками за Сагаранпуром, але він дозволив їм відчути це самим.
Опівдні вони звернули вбік, щоб поїсти, і їжа була смачна, щедро подана на чистому листі, порядно, подалі від дорожнього пилу. Вони віддали недоїдки якимось жебракам, виконавши таким чином всі вимоги, та сіли на довгий, розкішний перекур. Старенька заслонила фіранки, але любісінько втручалася в розмови, її слуги заперечували та сперечалися з нею, як це роблять слуги по всьому Сході. Вона порівняла прохолоду і соснові схили Кангри і Кулу з пилом і манговими деревами Півдня; вона розказала легенду про якихось старих місцевих богів, шанованих на краю земель її чоловіка; вона смачно вилаяла тютюн, який саме курила, перепаплюжила всіх брахманів і беззастережно обмірковувала появу на світ численних онуків.
Розділ 5
І ось до своїх повернувся я знов,
Прощенним і ситим прокинувся знов,
До рідних грудей пригорнувся я знов, —
Привітать мене кожен рад.
Готують теля пожирніше мені, —
Та були помиї смачніші мені
Зі свиньми було все ж гарніше мені, —
То ж вирішив йти назад.
(Блудний син)[76]
Обледащіла процесія вервечкою тьопала по дорозі; стара проспала аж до наступної зупинки. Це був дуже короткий перехід, до заходу сонця залишалася ще година, тож Кім шукав собі розваги.
— От чого не сісти і не відпочити? — кинув один із охоронців. — Тільки чорти та англійці вештаються взад і вперед без причини.
— Ніколи не май діла з дияволом, мавпою чи хлопченям. Жодна людина не знає, що вони учворять далі, — додав його товариш.
Кім зневажливо розвернувся — він не хотів слухати стару історію про те, як диявол грався з хлопчаками, а потім глибоко пошкодував про це, — і ліниво рушив у поле.
Лама пішов слідом. Увесь день щоразу, коли вони минали якийсь потічок, він звертав убік, щоб подивитися,
