Кім - Редьярд Джозеф Кіплінг

— Але тим не менше — гарної раджпутської крові…

— Безсумнівно, хорошої крові. Але навіть вони продають найкрасивіших своїх жінок задорого. Продають їх на південь, отим земіндарам [багатий спадковий землевласник] аж з Ауду.

От що дрібні горянські раджі заперечують найдужче, то саме такі чутки. І саме в це найдужче вірять на базарі, коли обговорюють таємничу торгівлю людьми в Індії. Старенька збудженим обуреним шепотінням пояснила Кімові, яким саме штибом і способом він злісно бреше. Якби Кім натякнув про таке, коли вона була дівчиною, його би до вечора слоном затоптали на смерть. І це була щира правда.

— Агай! Я ж усього лише жебрущий хлопака, як мовило Око Краси, — з удаваним переляком заволав він.

— Око Краси, ото вже! Та хто ж я така, щоб ти мені посмів справляти свої жебрацькі лестощі? — І все ж вона сміялася з давно забутого слова. — Сорок років тому можна було б так сказати, і то правду. Ще й тридцять років тому. Але от що маєш, вештаючись туди-сюди по Гінду. Удова вельможного князя мусить зіштовхуватися з покидьками цього краю і бути посміховиськом для жебраків.

— Вельможна княгине, — сказав Кім швидко, відчувши, як вона тремтить від обурення. — Я — саме такий, як каже вельможна княгиня. Але тим не менш мій господар — святий. Він іще не чув наказу вельможної княгині, щоб…

— Наказу? Щоб я наказувала святому чоловікові, вчителеві Закону, прийти і поговорити з жінкою? Ніколи!

— Пошкодуй мою дурість. Я думав, що то віддано наказ…

— Ні, не так. То було прохання. Тепер ясно?

Срібна монета клацнула об край воза. Кім узяв її і глибоко вклонився по-східному. Стара визнала, що він — очі та вуха Лами, то вирішила його уласкавити.

— Я всього лише учень святого. Коли він поїсть, то, можливо, прийде.

— О, негідник і безсоромний мерзотник! — прикрашений коштовним камінням вказівний палець докірливо погрозив йому, але Кім міг чути смішок старої пані.

— А що ж таке? — відповів він, зісковзуючи у свій найбільш довірливий та лагідний тон, супроти якого — він добре то знав — мало хто міг встояти. — Може… може у твоїй родині потребують сина? Говори вільно, тому що ми, жерці…

Це, останнє, було прямим плагіатом із факіра біля Таксальських воріт.

— Ми, жерці! Не доріс ти ще до… — вона обірвала жарт новим вибухом сміху. — Повірте мені, жерці, що ми, жінки, часом думаємо і про інші речі, крім синів. Поза тим, моя дочка нещодавно вродила сина.

— Дві стріли в сагайдаку краще, ніж одна, а три — ще краще, — Кім процитував прислів’я, глибокодумно кахикнув і втупив очі долу.

— Правда, ой, правда. Але, можливо, це ще прийде. Звичайно, ці брахмани з півдня геть нездалі. Я посилала їм подарунки, гроші та подарунки знову, а вони пророкують.

— А-а-а, — протягнув Кім із нескінченним презирством, — пророкують!

Навіть професіонал не втнув би краще.

— І так тривало доти, доки я не згадала про своїх рідних богів, і молитви мої було почуто. Я вибрала сприятливу годину, і… можливо, твій святий чув про настоятеля монастиря ламів Лун-Чо. Це до нього я звернулася, і у визначений час все вийшло так, як я і хотіла. Брахман, що мешкає у будинку батька сина моєї дочки з тих пір говорить, що це була віддяка за його молитви. Цю маленьку помилку я йому поясню, коли ми досягнемо кінця нашої подорожі. А потім я їду в Будда-Ґайю, щоби зробити шраддгу [поминальний обряд, який має захищати душу померлого до наступної реінкарнації; його традиційно проводять чоловіки, а значить, синів у вдови немає, Кім вгадав] за батьком моїх дітей.

— Ми теж туди йдемо.

— Подвійний добрий знак! — защебетала старенька. — Другий син, а може й більше!

— О, Друже Всього Світу! — Лама прокинувся, і, простодушно, як розгублена дитина в чужому ліжку, закликав до Кіма.

— Я йду! Я вже йду, святий чоловіче! — він кинувся до вогнища, де знайшов Ламу вже в оточенні тарілок із їжею; горяни помітно обожнювали його, а жителі півдня дивилися кисло.

— Ідіть геть! Забирайтеся! — вигукнув Кім. — Чи ми мусимо їсти прилюдно, як собаки?

Вони закінчили трапезу в мовчанні, кожен повернувся трохи вбік від іншого, і Кім завершив вечерю місцевою цигаркою.

— Хіба я не казав сто разів, що Південь — хороша земля? Ось і доброчесна знатна вдова гірського раджі їде на прощу, каже вона, що до Будди-Ґайї. Це вона посилає нам ці страви. Якщо ти добре відпочив, вона буде говорити з тобою.

— Це теж твоя робота? — Лама сягнув пальцями до гарбузика по тютюн.

— Хто піклувався про тебе від початку нашої дивовижної подорожі? — Кімові очі весело блиснули, коли він видмухнув ніздрями кільце диму і простягнувся на запилюженій землі. — Чи ж я не дбав про твої зручності, святий чоловіче?

— Ось тобі благословення, — Лама урочисто схилив голову. — Я знав багато людей у своєму довгому житті, та й учнів мав чимало. Але жоден із людей, якщо ти народжений жінкою, не припав мені до серця так, як ти — вдумливий, мудрий і ввічливий; але часом трохи бісенятко.

— І я ніколи не бачив такого жерця, як ти, — Кім вивчав доброзичливе жовте обличчя зморшка за зморшкою. — Оце менше, ніж три дні, як ми мандруємо разом, а так, ніби це було сто років тому.

— Можливо, в минулому житті я мав нагоду в чомусь тобі прислужитися. Можливо, — він усміхнувся, — я визволив тебе з пастки; або, піймавши тебе на гачок у ті дні, коли я ще не був просвітленим, викинув тебе назад у річку.

— Може бути, — відповів Кім тихо. Він чув такого роду роздуми раз по раз із вуст багатьох, кого англійці не вважали б наділеними уявою. — Тепер, що стосується жінки у візку. Я думаю, що вона потребує другого сина для своєї дочки.

— Це не є частиною Шляху, — зітхнув Лама. — Але принаймні вона з гір. Ах, гори, і сніги на вершинах!

Він піднявся і наблизився до воза. Кім дав би вуха собі відтяти, щоб піти разом із ним, але Лама не запросив його. Ті кілька слів, які він розчув, були чужою мовою, бо вони говорили якоюсь гірською говіркою. Жінка, здавалося, запитувала, а Лама перебирав в умі, перш ніж відповісти. Знову і знову він чув монотонний ритм китайських сентенцій. Кім спостерігав дивовижну картину між напівсклеплених повік. Лама стояв випростаний, глибокі складки його жовтого вбрання у світлі вогнищ парао здавалися