Червоно-чорне - Святослав Липовецький

Я Твій довірений приятель, що в умовах жорстокої сталінсько-большевицької дійсности приходжу Тобі сказати слово правди, розповісти про Україну, порадити, що маєш робити і як боротися за кращу долю. Не лякайся мене, бо про Тебе я нікому не скажу, але пам’ятай:

• за видання і за кольпортаж мене Твої товариші-друзі кладуть свої голови і тому бережи мене як зіницю ока;

• обережно мене читай — в полі або в кімнаті, при замкнених дверях і вікнах, тихо чи шепотом, щоб ворог не бачив і дурень не чув;

• читай скоро і другому передай, бо на мене ждуть тисячі таких, як Ти, і тому злочином є тримати мене;

• з хати до хати, з рук до рук;

• передавай мене лише тим, до яких маєш довір я і які, як і Ти, після прочитання передадуть мене далі;

• знищити мене можна лише тоді, коли ворог наступає, а заховати мене вже нема часу; інакше шануй мене, бо я йду будити народ до великого революційного діла — будувати Українську Самостійну Соборну Державу.

Останнім із великих та гучних атентатів ОУН є вбивство 15 червня 1934 року міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Пєрацького. Особливість полягає не тільки в особі вбитого — міністра уряду, але й те, що замах відбувся у столиці Польщі — Варшаві.

Рішення здійснити політичні атентати було прийнято на спеціальній нараді Проводу ОУН ще у квітні 1933 року. У Варшаві мав загинути міністр освіти або міністр внутрішніх справ, Григорій Мацейко у. Львові — шкільний куратор, а на Волині — волинський воєвода.

До атентату готувались довго і ретельно: спостерігали за ймовірними жертвами майбутніх замахів, відшліфовували можливості щодо місця та часу, підбирали бойовиків. У грудні 1933 року прийнято остаточну згоду на вбивство генерала Пєрацького, а з весни 1934 здійснюється постійне спостереження за польським міністром. В цей же час Степан Бандера — Крайовий Провідник ОУН — підбирає виконавця атентату. Слід зауважити, що бойовик ОУН мав підірвати себе разом з міністром і на цей смертний чин зголосились три особи. Вибір впав на двадцятилітнього Гриця Мацейка-«Гонту». Він двічі зустрічався з провідником Бандерою, а далі був переправлений у Варшаву, де уже довший час перебували Микола Лебедь та Дарія Гнатківська.

15 червня 1934 року, о 15:40, міністр внутрішніх справ Польщі Броніслав Пєрацький під’їхав до «Товариського Клубу», де зазвичай обідав. Проходячи наче випадково попри нього, Мацейко натискає на вибуховий пристрій, але бомба не спрацьовує. І коли генерал був уже на порозі Клубу, бойовик ОУН кількома пострілами з пістолета вбиває його.

А далі смертнику дивним чином вдається втекти з Варшави. За Мацейком бігла охорона і переслідувала поліція, він опинився в оточенні, коли забіг у житлові будинки. Та коли переслідувачі полювали за чоловіком в «зеленому плащі», то з інших дверей будинку спокійно вийшов молодий чоловік, який прилучився до великого гурту спостерігачів. А потім ще було подолано п’ятдесяти кілометрову відстань від Варшави і переховування по конспіративних квартирах. Зрештою Григорія Мацейка вдається таємно переправити до Аргентини, де він й провів решту свого життя.

По-іншому склалась доля його друзів, які були причетними до цієї справи. Майже випадково, 14 серпня, за день до вбивства Пєрацького, польська поліція натрапляє на слід краківської хімічної лабораторії, де, як згодом виявиться, була виготовлена бомба для атентату. Було проведено ряд арештів у Кракові та Львові. Серед ув’язнених — Степан Бандера.

Значно більша невдача трапилась ще раніше — у Празі було виявлено і передано у руки польській поліції так званий «архів Сеника» — архів ОУН, який зберігався членом Проводу ОУН Омеляном Сеником. Яким чином архів потрапив у руки чеської поліції, а потім неофіційно переданий польським урядовцям — таємниця, яку й по сьогодні не розкрито. Але саме матеріали архіву поляки майстерно використали під час слідства та допитів над членами ОУН: засекречену інформацію підсовували ув’язненим, переконуючи, що її здобуто від того чи іншого члена Організації. Таким чином створювалась ілюзія, що усі товариші призналися, і поліції відомо усі деталі операції — тож зникала потреба щось втаємничувати. Втім, з 12 підсудних, які брали участь у Варшавському процесі, лише троє зізнались у своїй участі.

Засуджені на довічне ув’язнення Микола Лебедь та на 15 років тюрми Дарія Гнатківська одружилися у тюремній капличці. Цим вони підтвердили перемогу життя над смертю.

Вбивство колишнього старшини Української Галицької Армії, директора Академічної Гімназії у Львові є одним із найдраматичніших атентатів Організації Українських Націоналістів. Адже мова йде про смерть громадсько-активного та впливового українця.

Атентат на Івана Бабія викликав одностайне засудження діяльності ОУН усіма легальними українськими політичними силами, а моральний авторитет Галичини — Митрополит Андрей Шептицький — звернувся окремим пастирським листом щодо дій ОУН. Певною мірою цей атентат коштував популярності націоналістам, але такими були реалії тогочасних подій.

Слід зазначити, що