Червоно-чорне - Святослав Липовецький

І все це зроблено в той час, коли ті студенти вчилися, заробляли на свої студії і — дуже часто — були арештовані за революційну діяльність, що її вони вели як члени ОУН.

На окрему згадку при цьому заслуговує праця членів ОУН — Миколи Дужого, що був довгорічним секретарем Головної Управи матірного товариства „Просвіта“ у Львові та душею всієї просвітянської роботи на західноукраїнських землях, і Ярослава Старуха, ініціятора й організатора освітніх курсів молоді при читальнях „Просвіти“ у Львівщині, що швидко поширилися по всьому краю і стали однією з найважливіших ділянок праці читалень „Просвіти“.

Крайова Екзекутива ОУН особливу увагу присвятила була теж спортово-виховним організаціям на західньоукраїнських землях. Тією ділянкою праці ОУН, у рамках летальних спортових організацій, товариств і секцій, керував Ярослав Рак-„Мортек“, при співпраці інших членів ОУН, як Володимир Повзанюк, Володимир Левицький-„Ґерманік“ та ін. З ініціятиви й силами ОУН у червні 1934 року почав виходити чи не перший український спортово-виховний тижневик „Готові“, що проіснував до вересня 1935 року, коли його закрила польська влада. Редактором перших 6 чисел цього тижневика був інж. Є. Врецьона, а після його ув’язнення, аж до закриття тижневика, популярна серед кіл ОУН Софія Мойсейович-„Мошко“, пізніша дружина Володимира Янева.Щільна співпраця між ОУН і „Пластом“ проявлялася теж і в тому, що майже всі провідні члени ОУН були пластунами й скрізь по пластових куренях займали керівні пости. Тому, хоч формально жадного зв’язку між УВО-ОУН і „Пластом“ ніколи не було, проте фактично саме членству УВО-ОУН „Пласт“ завдячував свій буйний розвиток у двадцяті роки. Але коли польська влада розв’язала „Пласт“, то ОУН неприхильно поставилася до пляну продовжувати діяльність „Пласту“ нелегально. ОУН стала на становищі, що для загально-національної виховної праці молоді треба знаходити нові летальні організаційні форми, а в підпіллі нелегально повинна вести свою діяльність єдина ОУН».

Це гасло було розміщене на першій сторінці підпільного націоналістичного видання «Сурма». За переховування націоналістичних видань — «Сурми» чи «Розбудови Нації» гарантовано можна було отримати термін ув’язнення.

Видання УВО-ОУН підтримували не лише членство Організації, але й творило велику мережу прихильників національно-визвольної боротьби. Один із провідних бандерівців залишив свій спогад про «Сурму», або, як її називали серед членів Проводу — «Трубку»: «Бувши в шостій клясі у станиславівській гімназії, я зловив за руку одного студента, якого імени не можу подати, як він мені давав у кишеню „Сурму“, і скоро до нього заговорив: „Не бійтеся мене, я вас не зраджу, я вже давно шукаю за кимсь таким, як Ви“. Від того часу я діставав від нього кілька чисел „Сурми“. Я дійсно шукав за кимсь таким вже довший час, бо раз я купив хліб у склепі, а продавець завинув мені той хліб у польську газету „Ілюстровани Кур’єр Цодзєнни“. Жуючи хліб, я переглядав газету й на своє здивування побачив знімку першої сторінки „Сурми“. Я дістав собі побільшуюче скло і прочитав, що там у „Сурмі“ писалося, а потім все переписав і вивчив напам’ять. Я страшно був втішений, що по програній війні не всі здалися і ще є такі, що дальше борються за волю України...».

«Сурма» щомісячно десятитисячним накладом видавалася спочатку у Берліні (Німеччина, 1927-1928 рр.), а пізніше — у Каунасі (Литва). Різними конспіративними шляхами газету переправляли на Західну Україну, але це тривало до вбивства міністра внутрішніх справ Пєрацького — на вимогу Польщі литовці припинили видання «Сурми».

Подібна доля чекала й інше видання Проводу Українських Націоналістів — «Розбудову Нації», яка видавалася у Празі в 1928-1934 роках. У перший рік свого існування «Розбудову Нації» навіть легально пересилали із Праги до України, втім поліція швидко зрозуміла, що має справу з виданням, яке не поступається «Сурмі» в своїх національно-визвольних поглядах. Смерть Пєрацького стала причиною заборони й видання «Розбудови Нації».

Окрім двох згаданих відомих видань, ОУН мала ряд бюлетенів та обіжників для інформування членства. А з 1930 по 1934 роки на Стрийщині було облаштовано справжню підпільну друкарню. Обсяги її видань були настільки великими, що довелося створити цілий транспортний відділ, який займався транспортуванням літератури до Львова, а також забезпеченням друкарні фарбою та папером. Часто можна було бачити під столицею Галичини підводи, які на шляху до Львова були наповнені дровами, під якими знаходилася нелегальна література, а через якийсь час поверталися із непроданим товаром, під яким були фарба та папір.

Поза періодичними виданнями та листівками великий виховний акцент ОУН робила на популяризацію націоналістичної літератури. Недарма ж з першої сторінки «Сурма» закликала: «Передавайте з рук до рук, з хати до хати!», а на останній: «Читайте книжки!».

В наступному десятилітті, в кінці 1940-х, націоналістам доведеться видавати підпільні газети проти більшовицького характеру і саме досвід «Сурми» та «Розбудови Нації» дозволить випрацювати принципи ефективності підпільних видань: