Східний синдром - Юлія Ілюха

мучити, розширювався мало не щотижня. Вона спробувала поговорити із Сергієм, пояснити, що він заходить занадто далеко, залишаючи на її тілі синці, порізи й опіки, але він щоразу обертав усе на жарт, стверджував, що це лише гра між двома людьми, які кохають одне одного й між якими не має залишатися жодних табу. Таня переконувала себе, що чоловікові це скоро набридне, та й взагалі — це нормально, це те, що відбувається між дорослими, які, у темряві чи при світлі, задовольняють бажання одне одного. А в мужчин бажання часом бувають дивними. Але нехай, вона трішки потерпить, адже вона любить Сергія, а він любить її і ніколи навмисне не скривдить.

У середині березня Таня готувалася до маленького особистого свята на двох — виповнювалося півроку, як вони одружилися. Була субота, тож Сергій мав повернутися раніше, але чомусь затримувався. Таня вкотре переставила посуд на столі, зазирнула в холодильник, де давно охолодилася пляшка шампанського, приклала руку до каструлі, виявивши, що гуляш уже ледь теплий, знову підфарбувала помадою губи, яку через декілька хвилин злизала, покрутилась перед дзеркалом у коридорі, милуючись, як сидить нова приталена сукня. Час від часу марно виглядала у вік­но — туди, де темрява десь поглинула її чоловіка. Зрештою ввімкнула телевізор та обережно, щоб не зіжмакати обновку, прилягла на диванчик і задрімала.

Їй снився якийсь довгий коридор, яким вона — чомусь у білому халаті — везла порожню лікарняну каталку, коли двері гучно грюкнули. Таня знялася на ноги вмить — сказано ж, солдатська дружина, і метнулася в коридор. Сергій, хитаючись, стояв на порозі — червоний, розхристаний, у розстебнутому бушлаті й кітелі. Правою рукою тримався за вішак для одягу біля дверей, на розбитих пальцях — кров — свіжа, ще яскрава, а не брунатна. На обличчі кров уже запеклася — під оком, на брові, в кутику рота. Кинулася до нього, підхопила вагу його важкого тіла на себе, щоб не впав.

— Що, що сталося? Де болить? — Тягла чоловіка, щоб всадовити на стілець, і кричала. У голові — найгірше: обікрали, побили, але живий, слава Богу, живий!

— Танька! — Він раптово вхопив її за шию рукою, майже душачи, і уп’явся в губи, слизьким вужем протискаючи між ними язик.

Таня, напівзадушена його сильною рукою, із заклеяним його губами ротом зібрала всю силу свого маленького тіла й відштовхнула Сергія. Той заточився й упав, ламаючи стілець, на який зазвичай сідав, щоб узутись, а вона стояла й відсапувалась, хапаючи повітря. На язиці залишився смак крові й алкоголю, й вона зрозуміла, що чоловік напився, вперше за їхнє спільне життя.

З пам’яті враз виринули «щасливі» картинки дитинства. Розізлилася на нього, почала кричати:

— Господи, невже ти не міг набратися іншого дня, а не сьогодні, коли…

Закінчити речення, яке мало присоромити чоловіка, вона не змогла через сильний удар у щелепу, який збив її з ніг. Відлетіла аж до дверей, як м’ячик від ракетки тенісистки. Сергій із зусиллям, але встав, навис над нею чорною скелею, затуляючи світло від лампочки. Таня враз відчула себе п’ятирічною, над якою занесена важка рука вітчима з жовтими від «Пріми» пальцями, втиснулась у підлогу, шкодуючи, що не може розчинитися, розпастися на молекули, розтектися лінолеумом крапля за краплею. Плаття задерлося майже до талії, кров прилила до голови, а чоловік, похитуючись, все стояв, немов не знав, що з нею робити далі — вдарити чи приголубити. Врешті він копнув її в голе стегно ногою, залишаючи на ньому талий бруд зі своїх берців, і з ненавистю, спрямованою на всіх жінок світу, від наймолодшої до найстаршої, видихнув: «Сука». Таня заридала, закрила голову руками, але він уже вчепився їй у волосся, потягнув у кімнату — на колінах, і кинув на диван. Думала, буде далі бити, відповзла вглиб — чомусь мовчки, навіть не спробувавши кричати, коли почула, як дзенькнула пряжка його солдатського ременя.

Він навалився зверху — важкий, невблаганний і жорстокий. Він ґвалтував її довго й різноманітно, знаходячи свою насолоду в її болю, називав чужими іменами й матюччям, порівнював із кимось і ще більше звірів. Таня не кричала, не намагалась боронити себе, лише плакала сухими очима. Сталося найгірше: те, від чого вона втікала все життя, повернулося і вдарило несподівано, у спину — тож сильніше.

Вона не пам’ятала, коли це скінчилося. Просто зрозуміла, що більше її ніхто не душить, і якийсь час дивилася на стелю — туди, звідки звисала бюджетна китайська люстра під кришталь, яку вони вибирали разом. Сергій лежав поряд — у формі, зі спущеними штанами, в одному берці — і спав, час від часу підхропуючи. Таня сіла, вся — поси­пана сіллю рана, тремтячими руками підібрала пачку сигарет і запальничку, які, мабуть, випали в чоловіка з кишені, і закурила вперше в житті. Не кашляла, не відчувала смаку диму, просто хотіла чимось зайняти руки, щоби вони не так сильно тремтіли.

Перша думка — зібрати речі й піти. Але куди? До сизої від горілки та вітчимових побоїв матері-алкоголічки, яка вже геть спилася і збирає порожні пляшки на смітниках? Там її не чекають, та й хтозна, де гірше — з п’яним чоловіком чи з п’яним вітчимом. А може, до Комети? Та добра й співчутлива, вона допоможе, не залишить її наодинці з новою бідою. У голові в Тані замиготіли пунктики подальших дій.

Іти зараз же, не залишатись до ранку.

Перед тим зібрати речі — тільки найнеобхідніше. Хоча що там збирати, весь її гардероб — джинси, два светри, пара суконь і пальто на плечі.

І головне — треба подати на розлучення.

Подати на розлучення? Вона жахнулася від цієї думки більше, ніж у дзеркалі від своєї шиї з багровими слідами пальців. Подати на розлучення й знову бути без пари, як загублена наприкінці зими рукавичка, яку вже ніхто не шукатиме й не підбере, бо весна близько? Знову звалити на свої вісімнадцятирічні плечі міх проблем: що їсти, де спати і як виживати?

Таня згадала, як колись засуджувала матір, яка не зупинила вітчима, коли той, як і перший чоловік, Танин батько, почав піднімати на неї руку. Не кинула, не обірвала всі зв’язки, самотньо, але гордо покрокувавши по житті з донькою на шиї, а пробачила й прийняла, тим самим по-біблійному підставивши під удар другу щоку. Тепер вона розуміла її страх залишитися самою, ту вічну бабську тугу за надійним чоловічим плечем, яка чомусь завжди обертається сильним кулаком. До яких наслідків призвели покірність і всепрощення матері Тані — не треба було нагадувати.

Вона із зусиллям піднялася — боліло все тіло — і маленькими кроками пішла у ванну. Там, стукочучи зубами від холоду, довго поливала себе холодною водою з душу, чи то намагаючись змити синці, чи то стараючись таким чином анестезувати біль, видимий тілесний і прихований внутрішній. Тихо зібрала речі в картату торбу, з якою прийшла до Сергія, витягла з кишені його бушлата всі гроші, які там були, — доїхати на таксі до Комети, накинула пальто й вийшла за поріг, залишаючи позаду дитячу мрію про любов «як у книжках».

  ***

— Чи ти здуріла в такий час припхатися? — Заспана і зла Комета у фривольній напівпрозорій нічній сорочці геть не зраділа нічному візиту й не запросила увійти. — Що сталося, де Сергій? А, ясно, погиркалися, —