Українська література » Сучасна проза » Східний синдром - Юлія Ілюха

Східний синдром - Юлія Ілюха

Читаємо онлайн Східний синдром - Юлія Ілюха
не криючись, шукати в мережі потрібну їй інформацію. Сидячи перед старим підсліпуватим 14-дюймовим монітором, вона аналізувала мегабайти букв і слів, обираючи напрям втечі.

Випадково їй трапився один стабільний підробіток: із завзяттям першовідкривача Таня почала писати невеличкі тексти для інтернет-магазину зоологічних товарів — усі ці милі песики, киці й папужки неабияк її виручали. Згодом, набравшись досвіду копірайтера, вона переключилась на описи автомобільних шин, роликів і навіть товарів із секс-шопу.

За два з половиною роки їй вдалося зібрати кругленьку суму, з якої вона, наче бальзаківський Гобсек, не витратила ані копійки — все перевела в долари й поклала в банк, бо тримати заощадження в квартирі було надто небезпечно, як і просити малознайомих людей про таку послугу. Таня ретельно готувала ґрунт для омріяної втечі. Вона завмерла, зачаїлася, впала у фальшивий анабіоз, чекаючи слушної нагоди, щоб зробити останній ривок і вилетіти з тісної клітки в широкий світ.

І така нагода невдовзі настала.

  ***

Наприкінці 2013-го Сергій повідомив, що відбуває у відрядження в Сирію. Місяць, не більше.

— Повернуся вже 2014-го. Ти ж будеш гарною дівчинкою, поки мене не буде? — грайливо запитав він, наче випадково зімкнувши пальці з обручкою на Таниному горлі.

Та кивнула, відчуваючи, як котиться тілом п’янкий гарячий коктейль — сорок відсотків радості, п’ятдесят — страху, десять — недовіри, — і натужно проковтнула крихітного їжачка, що розчепірив голки в її гортані. Чоловік і раніше довго не бував удома, кудись їздив, десь воював, але тоді в Тані не виникало навіть думки втекти — таким сильним був її первісний страх перед ним. Вона з нетерпінням чекала цих відряджень, але навіть за його відсутності весь час себе контролювала, йшла й оглядалася, бо про кожен її крок Сергію доносили після повернення.

Дорога в аеропорт здалася Тані довгою, як Велика китайська стіна. Вона намагалася сидіти тихо, щоб чоловік не помітив її хвилювання, але передчуття скорої свободи розпирало її, просочувалося, наче дріжджове тісто, крізь нашорошені розчервонілі вуха, неприродно блискучі очі, тонкі ніздрі, які відчували ефемерний аромат тільки їй відомого свята. Коли Сергія поглинула зона паспортного контролю, вона ладна була стрибати від щастя, але зовні видала себе лише тремтінням рук. Майже незворушна, сіла в службову машину, якою її відконвоювали до квартири. Із дому вийшла тільки наступного ранку, щоб піти на роботу. Проте відпросилася звідти раніше, посилаючись на погане самопочуття.

Стояла на порозі бібліотеки, як на зламі століть, розуміючи, що змінює власну історію, але ще не знаючи напевно, якою вона буде.

Сонце підморгнуло їй кривавим оком і закотилося у прі­рву панельок. Таня зробила обережний перший крок, немов ішла не по льоду омського тротуару, а по розпеченому попелу Помпеїв. Й ось уже вона кралася холодними слизькими вулицями, на які миттєво впала темрява, відчуваючи себе трішки Матою Харі, трішки — Сонькою Золотою Ручкою. Куталася в хутряний комір дублянки, то знімала, то надя­гала рукавички, притоптувала взутими в уги ногами, на­магаючись відігнати холод і сумніви, які раптово напосіли на неї. Таня ходила колами навколо залізничного вокзалу, не наважуючись зайти, хоча рішення було ухвалено, напрям обрано, а гроші лежали в потайній кишені напроти серця.

Хтось за її спиною голосно гаркнув: «Так їдь у Москву, твою мать!» Таня здригнулася й обернулась — невже за нею стежать? Але то лише емоційно розмовляв по телефону квадратний опецькуватий чоловік у хутряній шапці-вушанці. Вона зайшла в касу, приліпилася в кінці довгої зміїстої черги й через півгодини спитала у втомленої касирки із землистим кольором обличчя, чи є на завтра квитки на Москву.

— Залишилися тільки СВ, — відповіла та, розтираючи пальцями очі під скельцями окулярів.

— Один СВ. — Таня злякалася власного голосу, який, здавалося, звучав на весь зал гучніше від єрихонської труби, привертаючи до неї загальну увагу. Вона навіть роззирнулася на сто вісімдесят градусів — стеля не впала на підлогу, люди навколо продовжували байдуже копирсатися в мобільних телефонах, пити каву, теревенити. Її для них не існувало.

— Зворотний квиток бажаєте? — поцікавилась касирка.

— Ні, квиток в один кінець. І на дату прибуття квиток із Москви до Києва, будь ласка. — Намагаючись вгамувати серце, що хаотично билося об ребра, вона дістала з потайної кишеньки гроші й паспорт.

За хвилину касирка видала їй два квитки й, виставивши табличку «Технічна перерва», пішла пити каву, щоб не заснути.

Тепер, зробивши перший і головний крок, Таня рухалась і діяла з точністю швейцарського годинникового механізму. Повернувшись додому, зібрала трохи речей — лише джинси, теплі лижні штани та светри. Дорогі сукні й шуби їй не потрібні. Потім майже до ранку просиділа за комп’ютером, шукаючи тимчасове помешкання в Києві, — коли Сергій їхав із країни, він неохоче, та все ж дозволяв їй користуватися інтернетом, щоб мати змогу контролювати її через скайп. Вона хотіла забронювати дешевий хостел десь недалеко від головної вулиці столиці чужої України, але, як на зло, все було зайнято, давно й надовго — у Києві вирував незрозумілий їй, але рятівний Майдан. Відтак їй довелось замовляти номер у дорогому готелі.

Саме через Майдан Таня вирішила податися в незнайому країну, яка колись була братньою республікою, а тепер, схоже, заартачилась, вирішивши йти власним шляхом. Її розрахунок був простим — загубитися у розбурханому людському морі, розчинитися серед тисяч краплин — таких, як вона, поєднаних в одному місці різними цілями, які разом витворювали єдину мозаїку облич, рук і молитов. Що робитиме далі, Таня ще не знала, вирішила подумати про це вже по прибутті туди, куди не дотягнуться жорстокі Сергієві руки, де вона більше не відчуватиме спиною його важкий, наче офіцерський чобіт, погляд. Трохи повештається серед людей, а тоді знайде відповідь, якою буде решта її життя, вільного від болю й приниження.

Чорний монітор комп’ютера прощально миготів крихітним зеленим вогником, поки вона вдягалася й чекала таксі, відбувши останній сеанс зв’язку з чоловіком, який уже був на місці та навіть звідти прагнув доводити свою владу над нею. Квартиру, котра про людське око була повною чашею й форпостом родинного щастя, Таня покинула легко, без вагань і жалю. Заїхала до матері попрощатися, довго натискала кнопку дзвінка, але там було тихо й ніхто не поспішав відчиняти. Їдучи на залізничний вокзал, вона ковтала сльози, розуміючи, що маму вже більше не побачить.

Коли тринадцятий вагон потяга «Омськ — Москва» натужно смикнувся і покотився рейками, набираючи швидкість, Таню в купе трусило й кидало, і вона заїдала свою болю­чу невпевненість у вчора-сьогодні-завтра таблетками валеріани. А потім той компанійський дідусь налив їй коньяку і вона нарешті вперше повірила, що відірвалася від Сергія не лише фізично, а й ментально, як дозріле яблуко від уже не потрібної йому гілки. Вона ампутувала його, як гангренозну кінцівку, і тепер везла з собою валізу, повну фантомного болю й перетрухлих спогадів.

  ***

Прибувши до Києва, заплативши втридорога пронирливому таксисту, який віз її манівцями, та впавши врешті-решт на готельне ліжко, Таня, яка за три ночі в потягах майже не склепила очей, одразу заснула. Відчуття небезпеки відступило, але все одно снила кошмарами. Прокинулася з важкою головою та пустелею в роті. Виглянула у вікно — десь там, за кілька вулиць звідси, клекотав Майдан.

Вона

Відгуки про книгу Східний синдром - Юлія Ілюха (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: