Село не люди – 2. Добити свідка - Люко Дашвар

– Нє, ну а хто ще?..

Дісталася Шанівки, залишила «пріус» біля провулка, пішки – до обійстя неблагополучної 32-річної Вальки Шамраїхи. «Зарано хвилюватися, спочатку тре зі Стасьчиною подружкою поспілкуватся, – переконувала себе. – А от якщо вже Уляна Шамрай не знає, куди Стаська завіялася, отоді – SOS! Увесь район на ноги підніму!»

Хата Шамраїхи була із тих, хазяї яких давно виїхали з села, безплатно дозволяли жити знайомим чи рідні в обмін на засаджений город, ремонт оселі і скошену траву перед обійстям. Валентина з чотирма дітьми хазяйнувала тут уже більше року, ніде не працювала, городом не цікавилася, хоча і ганяла дітей, щоби навесні вкинули у землю якусь морквину-картоплину. Час від часу поряд із жінкою з’являлися мужчини різного віку і ступеня зношеності, яких Валентина представляла шанівцям однаково: «Мій чоловік законний!» Останній «законний» вже місяці три бігав до шанівського кіоску купувати повні пляшки і здавати порожні.

«І чого Стаська прив’язалася до Вальчиної доньки? – думала Людмила дорогою до обійстя Шамраїхи. – Та ж Уляна не може бути нормальною. Точно така сама неблагополучна, як її мамка, але я з цим потім розберуся. Зараз – аби Стаську знайти!»

Лиш наближалася до хати Шамраїхи, та вже дивувалася: кучеряво живуть! З вікон ллється світло такої потужності, що воно не тільки кімнати, а й увесь двір освітлює. І в цьому світлі… на подвір’ї біля вишні… причаїлися…

– Стаська? І Улька? Чого це вони? – Людмила завмерла біля трухлявої огорожі, придивилася.

Дівчатка виглядали дивно. Під вишнею Уляна сиділа на перекинутому ящику спиною до вікон, досадливо супилася, але міцно тримала Стаську за руки, наче би – варто лиш відпустити, Стаська впаде. Стаська стояла поряд. Обома руками вчепилася у руку Уляни, не зводила очей із розчахнутого вікна.

Зсередини лунали такі відверті і недвозначні стогони, що на мить Людмила навіть забула про мету свого візиту.

– Оце я розумію! Нормальний процес, – прошепотіла із заздрістю, бо сама жодного разу за все життя не наважилася прокричати всесвіту про власні емоції, які переживає під час інтимної близькості. То діти малі, то сусіди почують, то мама спить у сусідній кімнаті… Та й чи були у неї емоції подібної потужності?..

Струсила запитання, врешті глянула туди, куди невідривно дивилася Стаська: у кімнаті з відчиненими навстіж вікнами чоловік і жінка бурхливо віддавалися одне одному.

– Дідько… – Людмила раптом відчула приплив неймовірного збудження. Закував, ніби ланцюгами, не давав рухатися, дихати. Кричав: хочеш так? Витріщалася на голе жіноче стегно, чоловікову дупу, які тільки й бачила здалеку, кивала: хочу…

А під вишнею тремтіла Стаська.

– Не хочу! Не хочу, щоби отак зі мною… – било у скроні, та погляду не відводила. Не розуміла, чому сльози набігли на очі, заважають дивитися. Не змахувала їх лише тому, що не наважувалася забрати свої руки з Ульчиних. Та й крізь сльози голе жіноче стегно, чоловікова дупа викликали у дівчинки лише прикру огиду і відразу.

Врешті не втрималася, відвернулася, не сіла – впала на ящик поряд із Улянкою. Все ще трималися за руки. Тоді Уляна розтиснула пальці. Стаська струсонула занімілими руками.

– У житті це ще огидніше, ніж у порно з інтернету, – прошепотіла.

– Так… Суцільне лайно, – відповіла Улянка. Глянула в бік вікна: стогони затихли, голі чоловік і жінка вже натягували на себе одежину, всідалися біля столу, на якому тільки-но лежали голяка.

Дівчатка затихли. Сиділи під вишнею, мовчали – кожна про своє.

– Що ж мені тепер робити? – врешті прошепотіла Стаська.

– Я знаю, що тобі робити, заразо ти малолітня! – почула за метр від себе тихий, але дуже сердитий голос Люсі.

Після того, як старша сестра застукала молодшу за спогляданням сексу, Стаська закрилася, як найнадійніший сейф при спробі пограбування, одразу і на всі можливі засови: не відкрити, не достукатися. Відмовлялася йти на контакт, щось пояснювати.

– Чому ви не можете просто дати мені спокій?! – казала рідні, яка продовжувала стукати у замкнені двері.

– Тому, що ми любимо тебе! – за всю сім’ю відповідала Людмила.

– А як же мій особистий простір? Якого пхаєтеся за межу? – не здавалася Стаська.

– Які секрети між рідними? – ляпнула мати під час останньої сімейної розмови і тут же за це поплатилася.

– Та різні! У кожного – свої, мамо! Я ж не питаю, чому тато більше не спить з тобою в одній постелі у спальні, а перебрався до колишньої Люсиної кімнати! І не кажи: тато хропить… – вигукнула хоробро.

– Я хроплю, – безпомічно мовив тато, і Стасьці так шкода його стало.

Вискочила з хати прожогом. Добре, що на білому світі є Улька. Щоранку чекає на Стаську біля школи.

– Як вдома? Геть погано? – питає.

– Та пішли вони…

– А з Тарасом?

Стаська зупиняється, дивиться Ульці в очі: ти скажи, Улько. Ти ж у Шанівці живеш, а Тарас тепер, кажуть, там днює і ночує.

Улянка винувато кліпає чорними віями.

– Стась… Мамка каже: між ними – нічого! А мамка у цьому шарить. Відьма Катерина перебралася у літню кухню на батьківському обійсті, а Тарас і наш староста Артем Поліщук допомагають їй ту халабуду перетворити на нормальне житло. Цілий день вкалують, а на ніч Тарас додому у Килимівку їздить.

Стаська супить лоба.

– Тарас закохався у неї. Я відчуваю.

– Ні, кажу тобі! Просто помагає, – Улянка безпомічно старається заспокоїти подругу.

– Однаково хвилююся. Треба попитати людей в інтернеті, як можна відьму знищити. Бо пропаде Тарас.

– Хіба він один? І Залусківський! А тепер і Артем Поліщук. Самі мужики навколо неї в’ються. От же гадюка! – гнівається Улянка.

– Не самі мужики. Вчителька Маруся до неї їздить. Сама бачила. – Стаська – за справедливість, не за огульне цькування.

– Значить, і Маруся пропаде, – засмучується Улянка.

Вчителька Маруся завітала до Катерини із цілком конкретною метою за два тижні після того, як бідаха Раїса знайшла вічний спокій на шанівському цвинтарі поряд із чоловіком і сином.

– Маю попередити дівчину! – пояснила своєму чоловікові.

А сталося ось що. На уроці Маруся зчепилася з одним із старшокласників, який, замість вивчати матеріал уроку, вивчав повідомлення у смартфоні. Маруся відібрала у хлопця мобільний і з подивом прочитала у ньому допис від користувачки під ніком НечуваноДєрзкая, яка емоційно повідомляла: Катерина Кохан, яка живе у Шанівці і лікує людей травами, насправді лише шкодить їм і робить усе, щоби люди ставали слабкими і беззахисними, бо Катерина – відьма, і тому факту з’явилися беззаперечні докази, а хто цьому не вірить – вже несповна розуму!

У вчительки вистачило мудрості не роздувати полум’я з малої іскри, та з тих пір стала регулярно заходити у групу на Фейсбуці, яка означала себе «Патріоти Килимівської ОТГ». За тиждень із прикрістю констатувала: іскра не згасла. День у день у групі з’являються нові дописи людей, які «були свідками чорних справ відьми» чи «самі