Замкнене коло - Світлана Талан

Мирослава знесилено лягла на ліжко. Було відчуття, як того чорного дня в інтернаті, – ніби з душі вирвали щось тепле та приємне…

13

Щовечора Юрко зустрічався зі Світланою. Таке у нього було вперше в житті. Йому подобалося дивитись, як дівчина щиро сміялася, тріпнувши світлим волоссям. Він міг годинами вслухатися в низькі оксамитові нотки її голосу. Юркові до нестями подобалися її очі, з куточків яких вибризкували тонесенькі промінчики, коли вона веселилася. В очах Світлани стільки сяйва, що хотілося для неї зробити щось таке неможливе, ризикове, неймовірне. Юрко наважився поцілувати дівчину лише раз. Він назавжди запам’ятає і той тихий вечір, і її гарячі та м’які губи, що пахнуть примороженими яблуками.

Хлопець ніяк не наважувався напроситися до Світлани в гості, а та не поспішала запрошувати. Цього разу вони гуляли біля фонтанів довго, бо завтра в обох був вихідний день. За розмовами не помітили, як швидко сплинув час.

– Господи! – Світлана сплеснула руками. – Поглянь на годинник!

Юрко глипнув на червоні цифри електронного годинника на будівлі інституту.

– Що з ним не так?

– Вже перша година ночі!

– Ну то й що? Завтра ж у нас вихідний!

– Я не про те. Чим ти доберешся додому?

– На «топтобусі», – пожартував він.

– Ні, я серйозно. Тобі ж доведеться пішки йти додому.

– Пусте, до сніданку встигну.

– Так не годиться, – сказала Світлана й рішуче взяла хлопця під руку. – Підемо зараз до мене, я нагодую тебе вечерею.

– Чи сніданком?

Дівчина осміхнулася, й усмішка освітила все її обличчя.

Світлана провела Юрка на кухню, поставила на плиту чайник.

– Я до ванної, – сказала вона, схопивши зі стільця халатик, – трішки освіжуся, бо ноги аж гудуть. Я хутко!

Сказала й зникла. Юрко оглядівся. Звичайна квартира, яку здають, – з меблів лише найбільш необхідне, світлі та охайні шпалери, хоча й найдешевші. Було помітно, що дівчина дуже чепурна, все прибрано, ніде ні порошинки, на плиті начищені до блиску каструлі, вичищена пательня. На мить хлопець прикрив очі й уявив себе у цій квартирі. Напевне, якщо буде й надалі так добре, вони одружаться, щоб бути завжди разом. Від цієї думки в Юрка розлилося тепло по всьому тілу. Це приємне відчуття сімейного затишку тривало недовго, лише якусь коротку мить. Чи буде колись у нього своя сім’я? Чи зустрічатиме його з роботи дружина? Чи колись буде тримати на руках первістка? Він знав, що не такий, як усі, бо мав ґандж, про який ніхто не знав. Про свою пристрасть він не міг розповісти навіть найкращому другові Мишкові. Не міг, бо вважав це своєю таємною інтимною вадою. Він намагався її позбутися самотужки вже не один рік. Через неї його кидали дівчата. Іноді він думав, що не в змозі нічого змінити, бо народився з ґанджем і тепер мусить прожити все життя самотнім відлюдьком. Інколи він був налаштований змінитися повністю заради створення родини. Зараз у нього була Світланка, мила, добра, щира та світла, як саме життя. Заради неї він ладен був піти на все, навіть змінити своє єство.

– Не сумував без мене? – перервала його невеселі думки Світлана.

Від неї пахло дощем і весняною свіжістю. Юрко подивився на неї закоханими очима.

– Сумував, – сказав він, обнімаючи дівчину за стан.

– Я й бачу! З чайника вже душа геть вилетіла!

Світлана розлила чай у чашки, швидкими та вправними рухами зробила бутерброди з ковбаси та сиру.

– Якщо хочеш, то наллю борщу, – запропонувала дівчина.

– Борщ о другій годині ночі? Якось незвично, – усміхнувся Юрко. – Бутерброди і швидше, і зручніше.

– Як скажеш, – погодилася дівчина.

Вони пройшли до кімнати. Світлана розклала диван-книжку, постелила постіль. «Одну на двох», – зауважив собі Юрко. Дівчина шуснула під ковдру, кивнула Юркові, запрошуючи лягти поруч. Він хутко роздягнувся, ліг поруч. Запала прикра пауза. Дівчина чекала на ініціативу юнака, а він ніби закляк. Юрко розумів, що зараз, у цю мить, може вирішитися його подальша доля: він або залишиться з коханою дівчиною, або… Він не став чекати того «або», потягнувся до дівчини, упіймав своїми устами її палкі губи. Перший поцілунок був палким, але коротким. Далі він почав цілувати так пристрасно, що йому запаморочилося в голові. «Все добре, – майнула у нього думка. – Все буде добре». Він зустрівся з блакитною яскравістю її погляду. В ньому було стільки ніжності та тепла, що Юрко набрався сміливості і його руки ніжно торкнулися твердих грудей Світлани. Він відчув, як набухли під його пальцями соски, як Світлана всім тілом подалася до нього. Охоплений пристрастю, він рвонув на ній сорочку, яка з тріском розірвалася навпіл, ніби відчинивши навстіж двері до прекрасного молодого тіла. Дівчина тихенько зойкнула від несподіваності, інтуїтивно затуляючи оголені груди руками. Не тямлячи себе від щастя, Юрко розірвав сорочку до самого кінця. Він дійшов майже до межі, але дівчина раптом міцно стиснула ноги й потяглася до світильника, щоб вимкнути світло.

– Не треба, благаю, – не сказав, простогнав хлопець.

Світлана його не послухала. Вона натягла на себе ковдру та вимкнула світло. Разом зі світлом погасла надія хлопця.

– Увімкнімо світло, – палко прошепотів він на вухо дівчини.

– Ні, – відповіла вона пошепки.

Юрко відчував, як пашіло бажанням близькості тіло дівчини, як її дихання пришвидшилося й стало важким, як спліталися їхні тіла, але він не міг нічого з собою вдіяти. Він не бачив її тіла! І він не міг нічого вдіяти, він не міг задовольнити потреби жінки, яка прагнула з ним близькості. Він хотів, дуже хотів, але не міг!

Юрко відчув, як від безвиході та розчарування обм’якло його тіло. Він відсунувся вбік, ліг на спину, закинувши під голову руки.

– Пробач, люба, – ледь спромігся сказати він, бо спазми здавили горло.

– Нічого, таке буває… від хвилювання, – сказала притишеним м’яким голосом Світлана та обняла його за шию. – Давай спати, вже дійсно пізно.

– Я поїду додому.

– На чому?

– Спіймаю таксі.

Він швидко вдягнувся, поспіхом поцілував Світлану в щоку й вискочив за двері. Сором пік обличчя. Рано чи пізно дівчина дізнається про його ваду. Чи зможе вона зрозуміти та прийняти таким, яким він є? Навряд чи…

До ранку Юрко так і не зміг заснути. Він боровся з бажанням увімкнути комп’ютер, набрати тільки йому відомий пароль і… Ні, він не може цього зробити заради Світлани, заради їхнього майбутнього, яке може бути перекреслене тими відео та фото в комп’ютері. Він мусить навчитися перемагати свої плотські бажання й почати нове життя зі Світланою. Коли надворі почало світати, він не втримався.