Там, за зимою - Ісабель Альєнде

з-за зморшкуватих повік, кілька нескінченних хвилин вдивлялися в лице Евелін. «Заплющи очі й скажи мені, що ти бачиш», — наказала вона дівчинці. Та заплющила очі, але не здобулася на голос, щоб розповісти ані про те, що узріла тоді на мосту, ані про жах, який пойняв її, коли вкриті татуюваннями чоловіки зв’язували Андреса, а її били й тягли. Спробувала заговорити, але з її горла вихопилися якісь приголосні: вона насилу, наче потопельник, спромоглася видобути здушені звуки. Консепсьйон хотіла була розповісти, яке лихо спіткало її родину, однак ворожбитка її спинила. Пояснила бабусі й онуці, що спрямовує цілющу енергію всесвіту, силу, одержану при народженні й розвинуту впродовж довгого життя серед інших чаклунів. Задля цього вона подорожувала літаком дуже далеко, і до семінолів[24] з Флориди, і до інуїтів з Канади, проте найважливіші її знання походять від священної рослини Амазонії[25] — брами в світ духів. У розмальованому доколумбовими символами горщику з голубої глини ворожбитка запалила священні трави й дмухнула димом в обличчя хворої, тоді змусила Евелін випити нудотний чай, який та насилу проковтнула.

Невдовзі питво почало діяти: не в силах сидіти далі, дівчинка впала на бік, уткнувшись головою в пелену бабусиної спідниці. Її кості розм’якли, тіло розчинилося, наче сіль в опаловому морі, і вона угледіла себе, оточену фантастичними яскравими різнобарвними нуртами — жовтим кольору соняшника, чорним кольору вулканічного скла й зеленим кольору смарагду. Рот Евелін наповнився огидним присмаком чаю, її знудило, і вона почала блювати в пластмасову миску, яку Фелісітас завбачливо поставила перед нею. Нарешті нудота минулася, й Евелін, уся тремтячи, знову похилилася на бабусину спідницю. Видіння швидко змінювали одне одне: в деяких перед дівчинкою поставала матір, така, якою Евелін бачила її востаннє; інші воскрешали картини її дитинства — то вона в гурті інших дітлахів бавилася в річці, то, п’ятирічна, скакала верхи на спині в старшого брата; потім з’явилася ягуариха з двома дитинчатами, тоді знову матір з якимось незнайомцем, можливо, це був її батько. Зненацька Евелін опинилася перед мостом, де висів її брат. Пойнята жахом, дівчинка закричала. Вона була з Грегоріо наодинці. Гарячі випари, що йшли від землі, шелестіння бананових плантацій, величезні сині мухи, закляклі на льоту чорні птахи, брутальні хижі квіти, що плавали в іржавого кольору водах річки, й її розп’ятий брат. Евелін кричала без упину, марно силкуючись утекти й сховатися, бо скам’яніла й не могла поворухнутися. Здалеку долинув голос, що промовляв заупокійну молитву мовою майя, і дівчинці здалося, буцімто її погойдують і заколисують. Минула ціла вічність, поки вона заспокоїлася й зважилася підвести погляд, і тоді побачила, що Грегоріо вже не висить, наче яка худобина в рíзниці, а стоїть на мосту, цілий і неушкоджений, без татуювання — такий, як тоді, коли був ще безневинним хлопцем. А поруч із ним стояв Андрес, також здоровий: він чи то кликав її, чи то прощально махав рукою. Евелін послала їм поцілунок здаля, і брати посміхнулися, перш ніж повільно розчинилися в багряному небі й зникли. Час згорнувся, і все переплуталося, і вона вже не знала, що це — минуле чи прийдешнє, ані як збігають хвилини або години. Вона забулася, віддавшись уся безмежній владі наркотику, й позбулася страху. Матір-ягуариха з’явилася знову з двома дитинчатами, й Евелін насмілилася погладити її по хребту: шерсть була цупкою й пахла болотом. Ця гігантська жовта кішка раз по раз супроводила її, приходячи в інші видіння й покидаючи їх, роздивляючись Евелін бурштиновими очима, показуючи дівчинці дорогу, коли та губилася в примарних лабіринтах, боронячи від згубних істот.

Через кілька годин Евелін повернулася з чарівного світу й побачила, що лежить під ковдрами на вбогій постелі; їй боліло все тіло, й ошелешена дівчинка не розуміла, де вона. Коли змогла сфокусувати зір, угледіла бабусю, яка сиділа поруч із нею й бубоніла молитву, та іншу жінку, якої не впізнала, доки не вимовила її ім’я Фелісітас і аж тоді згадала. «Розкажи мені, що ти бачила, дівчинко», — наказала та. Евелін зробила неймовірне зусилля, щоб здобутися на голос і вимовити якісь слова, але була надто стомлена й спромоглася лише, затинаючись, проказати братик та ягуар. «Ягуариха»? — перепитала ворожбитка. Дівчинка ствердно хитнула головою. «Моя сила жіноча, — мовила чаклунка. — Це сила життя, яку мали древні люди, і жінки, і чоловіки. У чоловіків вона зараз приспана, тому й триває війна. Але ця сила прокинеться; і тоді на землі пошириться добро, пануватиме Великий Дух, настане мир і припиниться лиходійство. Це кажу не тільки я. Це стверджують усі мудрі старики й старухи автохтонних народів, яких я навідувала. Ти також маєш жіночу силу. Через те матір-ягуариха прийшла до тебе. Пам’ятай це. І не забувай, що твої брати перебувають серед духів і не страждають.

Знесилена Евелін поринула в смертельний сон без сновидінь і через кілька годин прокинулася на вбогій постелі Фелісітас відпочила, свідома того, що з нею відбувалося, й голодна. Вона жадібно накинулася на квасолю й кукурудзяні коржики, які поставила перед нею чаклунка, а коли схотіла подякувати, її голос пролунав уривчасто, але дзвінко. «Недуга, що мучить тебе, дівчинко, то хвороба не тіла, а душі. Може, вона минеться сама, може, полишить тебе на якийсь час, а тоді вернеться знову, бо це дуже вперта болячка, а може, не вилікується ніколи. Там побачимо», — передрекла Фелісітас. Перш ніж розпрощатися з гостями, вона дала Евелін образок Божої матері, який поблагословив папа Іван-Павло під час відвідин Гватемали, і невеличкий амулет — полірований камінець із зображенням Ішчел[26] — жорстокої богині-ягуарихи. «Тобі доведеться страждати, дівчинко, проте дві сили боронитимуть тебе. Одна — це священна матір-ягуариха народу майя, друга — священна матір християн. Поклич їх, і вони прийдуть на допомогу».

На прилеглих до кордону з Мексикою теренах Гватемали, осерді контрабанди й наркотрафіку, тисячі чоловіків, жінок і дітей заробляли на прожиток, нехтуючи закони, але знайти надійного проводиря чи опікуна було важко. Деякі, взявши половину обумовленої суми, кидали підопічних деінде в Мексиці або переправляли їх у нелюдських умовах. Часом по запаху можна було виявити контейнер з десятками трупів людей, які задихнулися чи упріли через немилосердну спеку. На дівчат чатувало чимало небезпек: їх могли зґвалтувати або продати сутенерам чи в борделі. І знову на допомогу отцеві Беніто прийшла Нурія Кастель, порекомендувавши скромну агенцію, що користалася доброю славою серед євангелістів.

Ішлося про пекарку, для якої контрабанда людей була побічним бізнесом. Жінка пишалася тим, що жоден з її клієнтів не став жертвою торгівлі людьми, жодного