Маг - Джон Роберт Фаулз

нього причалив каїк. Приплило шість осіб — не острів’ян — у барвистих купальних костюмах. Два чоловіки схопили дівчину, потягли по жорстві й вкинули у воду. Дівчина верещала, гримів транзистор. Я підібрався трохи ближче, сподіваючись, що впізнаю когось із давніх знайомих. Але ні. Криклива купальниця була невисока й смаглява — пересічна грекиня. Їй товаришували дві товсті жінки, чоловік років тридцяти і ще два, старші за нього. Нікого з них я раніше не бачив.

Ззаду мене долинули кроки. З каплички вийшов босоногий рибалка у рваних сірих штанах, власник каїка. Я спитав, кого він сюди привіз. Афінян — пана Сотіріадеса з родиною. Вони щоліта приїжджають на острів.

А чи багато людей зі столиці тут відпочиває? Багато, дуже багато. Рибалка тицьнув пальцем на пляж. За два тижні там стоятиме десять-п’ятнадцять каїків, а людей буде більше, ніж води в морі.

Бурані захворів на многолюддя — ось для мене й остаточна причина покинути острів.

На віллі не було чого робити: замкнуто всі двері й зачинено всі віконниці. Перелізши через яр, я дійшов до Окопу. Ще раз помилувався, як спритно замаскували вхід, підняв люк і забрався в темну трубу. Внизу засвітив ліхтаря, поставив його на підлозі й поліз назовні по знаряддя. Довелося наполовину перепиляти засув на дверях першої бічної кімнати, поки він переламався під натиском лома. Взявши ліхтаря, я відкинув засув, штовхнув масивні двері й опинився в північно-західному куті прямокутного приміщення. Переді мною манячили дві замуровані амбразури з вентиляційними решітками, крізь які сюди надходило повітря. Під північною стіною стояла довга вбудована шафа. Під східною — два ліжка, двоспальне й односпальне. Столи і стільці. Три крісла. Підлогу застелено грубим домотканим килимом поверх повсті. Три стіни побілено, тож кімната, хоч і без вікон, справляла не таке гнітюче враження, яке поставало за її дверима. На західній стіні, над ліжком, велика фреска зображала тирольський танець. Селянин у шкіряних штанцях і дівчина. Її спідниця підбилася вгору й оголює ноги понад квітчастими панчохами. Кольори досі яскраві. Або добре збереглись, або їх освіжили.

У шафі висіла добра дюжина костюмів для Лілі й десь вісім копій для її сестри. Кілька уборів я бачив уперше. В шухлядах лежали старомодні рукавички, сумочки, панчохи, капелюшки, ба навіть старосвітський полотняний купальник у комплекті з там-о-шантером — по-дурнуватому прикрашеним стрічками беретиком, що ввійшов у моду на початку двадцятих років.

На матрацах стояли стосики акуратно складених покривал і постільної білизни. Я понюхав подушку, але не відчув аромату духів Лілі. Над столом, між замурованими бійницями, висіла книжкова полиця. Я взяв одну з книжок. «Ідеальна господиня. Короткий трактат про засади й правила хорошого тону, прийняті й практиковані у найкращому товаристві. Лондон, 1901». Дюжина едвардіанських романів. На кількох форзацах видно помітки олівцем. «Доречний діалог». «Корисні мовні кліше на стор. 98 і 164». Або ж «Див. епізод на стор. 203». Я заглянув на цю сторінку. «Невже ви просите мене подарувати вам поцілунок? — засміялася пустотлива Фанні».

Комод порожній. Уся кімната якась безлика, не відчувається обжитости. Вийшовши, я перепиляв засув на дверях другої кімнати. Тут усе майже таке саме, як і в першій, тільки фреска зображала покриті снігом гори. У шафі я знайшов ріг «Аполлона», одежу «Роберта Фоукса», кухарський фартух з великим ковпаком, лапландську блузу й мундир капітана стрілецької бригади часів Першої світової війни.

Зрештою я повернувся до першої кімнати. Спересердя вивалив усі книжки з полиці на стіл. Із підшивки «Панча» за 1914 рік (багато картинок відзначено червоним олівцем) випала пачечка складених аркушиків. На перший погляд, листи. Але це були якісь розмножені на копіювальній машині циркуляри. Всі не датовані.

1. Утоплений італійський пілот.

Ми вирішили оминути цей епізод.

2. Норвегія.

Ми вирішили обійтися без візитів у цьому епізоді.

3. Ластівка.

Поводитися обережно. Справа досі делікатна.

4. На випадок, якщо об’єкт виявить Окоп.

Прошу до кінця тижня ознайомитися з новим планом дій, передбаченим на цей випадок. Лілі вважає, що об’єкт цілком здатний довести ситуацію до крайности.

«Ага, все-таки Лілі», — зауважив я.

5. Ластівка.

Відтепер у розмовах з об’єктом уникайте згадок про неї.

6. Останній етап.

До кінця липня закінчується вся діяльність, крім основної.

7. Стан об’єкта.

Моріс вважає, що в об’єкта настала фаза піддатливости. Майте на увазі, що тепер об’єкт віддає перевагу грі перед дійсністю. Змінюйте настрої, посилюйте різкість переходів і