Маг - Джон Роберт Фаулз

На звороті трьох останніх аркушів написано казку.

ПРИНЦ І ЧАРОДІЙ

Жив собі колись юний принц. Він вірив геть у все. Ось тільки не йняв віри, що є на світі острови, принцеси і Бог. Король, принців батько, ствердив, що таких речей нема й не може бути. Син не перечив, бо ж у королівстві не було ні островів, ні принцес, та й Бог не давав про Себе знати.

Але якогось дня принц утік із палацу й помандрував до сусідньої держави. У ній — диво дивне — з кожного місця на узбережжі було видно острови з чудними бентежливими створіннями, яких він і подумки не посмів назвати. Поки юнак шукав човна край моря, з’явився хтось зодягнений у парадний вечірній костюм.

— Це справжні острови? — спитав принц.

— Авжеж, справжні, — відповів прибулець.

— А що це за чудні бентежливі створіння?

— Це справжні, достеменні принцеси.

— Якщо так, то, мабуть, і Бог є на світі! — вигукнув юнак.

— Є. Бог — це я, — вклонившись, мовив чоловік у вечірньому костюмі.

Юний принц тут же рушив додому. Добирався так швидко, як тільки міг.

— Ось ти й повернувся, — сказав його батько, старий король.

— Я побачив острови та принцес. І Бога теж побачив, — докірливо проказав принц.

Король і оком не моргнув.

— Немає справжніх островів і принцес. І справжнього Бога теж немає.

— Але я ж їх бачив на свої очі!

— Скажи-но, в чому був Бог.

— У вечірньому вбранні.

— А чи не закотив він рукави фрака?

Принц згадав, що таки закотив. Король усміхнувся.

— Та це ж шати чародія. Одурив він тебе.

Тож принц знову подався до сусідньої держави. На тому самому узбережжі, на тому самому місці він зустрів того самого чоловіка у вечірньому костюмі.

— Мій батько-король сказав мені, хто ти такий, — сердито озвався принц. — Тобі вдалось ошукати мене. Вже не вдасться. Знаю, що острови та принцеси не справжні, а ти не Бог, а чародій.

Чоловік з узбережжя усміхнувся.

— Не я тебе ошукав, хлопче. У королівстві твого батька безліч островів і принцес. Але він тебе заворожив, тому й не бачиш їх.

Принц задумався. Тоді пустився додому. Прийшовши до батька, подивився йому у вічі.

— Тату, чи правда,