Моя неймовірна подруга - Елена Ферранте
Я озирнулася довкола. Ліли не було, мабуть, вже пішла. Що вона робила? До школи вона більше не ходила, цікавилася черевиками та чоботами, і незважаючи на це, не сказавши мені ні слова, приходила сюди по книжки? Їй тут подобалося? То чому вона мене ні разу не покликала із собою? Чому залишила мене з Кармелою? Чому розповідала мені лише про те, як притирати підошву, а не про те, що читала?
Я розгнівалася і втекла звідти.
Протягом наступних тижнів моє навчання в школі видалося мені ще більш беззмістовним та безрадісним, аніж раніше. Та згодом мене завалило контрольними завданнями та підготовкою до опитувань, які проводилися наприкінці навчального року; я дуже боялася, що в мене будуть погані оцінки, а тому вчилася хоч і непослідовно, але багато. До того ж у мене малися й інші переживання. Мати заявила, що у мене дуже фривольний вигляд із тими грудьми, що з’явилися, а тому повела купувати бюстгальтер. Вона здавалася роздратованішою, аніж зазвичай, немовби соромилася, що в мене були груди і місячні. Свої незграбні настанови вона промовляла різким, невдоволеним тоном, і вони були односкладними та недостатніми. Не встигала я щось у неї запитати, як вона вже відверталася і йшла геть своєю кульгавою ходою.
З бюстгальтером груди стало видно ще більше. Протягом останніх місяців хлопці у школі не давали мені проходу, і скоро я зрозуміла, чому. Джино і його друг розпатякали, що я запросто показувалася оголеною, отож час від часу хтось звертався до мене з проханням повторити виставу. Я намагалася їх уникати, ховалася за перехрещеними на грудях руками, почувалася невідомо у чому винною, одна лише я. Хлопці наполягали, навіть серед вулиці, у дворі. Реготали, насміхалися з мене. Я спробувала було відшити їх кілька разів у притаманній Лілі манері, але в мене виходило погано, і одного разу я не втрималася і розплакалася. Щоб уникнути приставань, я днями сиділа вдома. Вчилася і вчилася, виходила з дому лише для того, щоб неохоче плестися до школи.
Одного травневого ранку Джино нагнав мене по дорозі і запитав без звичайного зухвальства, навіть збентежено, чи не хотіла б я бути його дівчиною. Я відповіла, що ні: через упертість, щоб помститися, через сором, але задоволена тим, що син аптекаря хотів зі мною зустрічатися. Наступного дня він знову запитав у мене те ж саме, і так наполягав аж до червня, коли дещо запізно через труднощі, що виникли у наших батьків, ми святкували перше причастя у білосніжних, як у наречених, сукнях.
Одягнені так, ми там же, біля паперті, нагрішили тим, що завели розмову про кохання. Кармелі не вірилося, що я відмовила синові аптекаря, і вона розповіла про це Лілі. Ліла мене здивувала. Замість того щоб за звичкою відмахнутися зі словами «Ну то й що?», вона раптом зацікавилася. Ми обговорювали це втрьох.
— А чому ти йому відмовила? — запитала в мене Ліла на діалекті.
Я ні з того ні з сього відповіла їй чистою італійською, щоб вразити її, щоб вона зрозуміла, що зі мною, незважаючи на те що я проводила час у балачках про женихів, не можна поводитися, як із Кармелою:
— Тому що я не впевнена у своїх почуттях.
Ту фразу я вичитала у журналі «Мрія», і на Лілу вона справила неабияке враження. Ми з нею завели розмову, що рясніла висловами із жіночих кінороманів і книжок, немов змагалися в обізнаності у цій темі, як то бувало у початковій школі. Кармела опинилась у ролі звичайної мовчазної слухачки. Ті хвилини стали для мене бальзамом для душі та серця: я і вона, серед моря добре продуманих та вишуканих слів і фраз. У середній школі зі мною нічого такого не траплялося, ні з учителями, ні з однокласниками. Незабутнє враження! Слово за словом, і Ліла переконала мене, що впевненості у коханні можна досягти лише шляхом важких випробувань для претендента. Тому вона порадила мені, різко перейшовши на діалект, все-таки почати зустрічатися з Джино, але за умови, що він протягом всього літа купуватиме морозиво мені, їй та Кармелі.
— А якщо не погодиться, то ніяке це не кохання!
Я зробила, як вона мені порадила, і Джино зник. Виходить, ніяке то було не кохання, але мене це не дуже засмутило. А от розмова з Лілою мені подарувала справжню насолоду, і тому я вирішила присвятити цьому обміну думками якомога більше часу, особливо влітку, коли в мене буде його більше. Мені хотілося, щоб усі наші майбутні зустрічі були такими ж. Я знову почувалася здібною та розумною, немов мене гепнули чимось по голові, і там знову з’явилися потрібні слова та образи.
Але та розмова не мала такого продовження, на яке я сподівалася. Замість того щоб знову зміцнити та зробити унікальною нашу з Лілою дружбу, вона привернула до Ліли безліч інших дівчат. Наша з нею розмова, порада, яку вона мені дала, та її наслідки так вразили Кармелу Пелузо, що вона швиденько розтеревенила про це всім підряд. Після цього дочка чоботаря, у якої навіть ще не було ні цицьок, ні менструацій, ні залицяльника, через кілька днів отримала славу беззаперечного знавця із сердечних справ. І вона охоче прийняла ту роль, чим знову немало мене здивувала. Якщо вона не була зайнята роботою вдома або в майстерні, то її частенько можна було побачити за розмовою то з однією, то з іншою. Я проходила повз неї, віталася, та вона була так захоплена, що навіть мене не помічала. Але ті фрази, що мені вдавалося почути, видавалися чудовими, а тому я сумувала.
6
То були сумні дні, їхнім апогеєм стало приниження, яке мені довелося пережити, і про яке я здогадувалася, хоча робила вигляд, що такого не станеться: Альфонсо Карраччі перевели до наступного класу з середньою оцінкою «вісім», Джильйолу Спаньйоло перевели з середнім балом «сім», а у мене були самі «шістки» та «четвірка» з латинської. На вересень мені призначили перескладання з одного предмета.
Цього разу батько сам визнав, що немає сенсу мені продовжувати навчання. Самі лише шкільні підручники коштували багато. Латино-італійський та італо-латинський словник в редакції Кампаніні та Карбоні, навіть куплений з других рук, потребував чималих грошей. Отож коштів на приватні уроки влітку та репетитора не було. Та найголовніше — усім було очевидно, що здібностей до навчання в мене немає. Молодший син дона Акілле зміг, а я — ні; дочка кондитера Спаньйоло змогла, а я — ні. Треба було змиритися.
Я ревіла день і ніч, навмисне стала негарною, щоб покарати себе. Я була найстаршою в сім’ї і мала двох молодших братів і сестру, маленьку Елізу. Брати, Пеппе та Джанні, приходили по черзі втішати мене: то несли фрукти, то просили погратися з ними. Але я все одно почувалася самотньою, наодинці зі своєю нещасливою долею, і не могла собі зарадити. Одного дня я почула, як до мене підійшла мати і стала за спиною. Своїм звичним різким тоном вона промовила на
