Консуело - Жорж Санд
— Ану, покажись! — крикнув Порпора юнакові, що тремтів. — Підійди сюди. Хто тобі сказав, що я маю потребу в служникові? Ніякого служника мені не потрібно.
— Якщо ви не маєте потреби в служникові, — мовив Йосиф, зовсім розгубившись, але намагаючись, за порадою Консуело, триматися молодцем, — це вкрай для мене прикро, пане, тому що я дуже маю потребу в хазяїні.
— Можна подумати, що лише я можу дати тобі заробіток! — заперечив Порпора. — Подивися на мою квартиру й меблі — чи вважаєш ти, що мені потрібний лакей для прибирання?
— Так, звичайно, пане, він дуже був би потрібний вам, — відповів Гайдн, розігруючи довірливого простака, — адже тут жахливе безладдя!
Із цими словами він відразу взявся до справи й почав прибирати кімнату з такою акуратністю й холоднокровністю, що Порпора розреготався. Йосиф усе поставив на карту, тому що, якби не розсмішив він своєю ретельністю хазяїна, той, мабуть, заплатив би йому ударами кийка.
— От дивак, хоче служити мені всупереч моїй волі! — мовив Порпора, дивлячись на його старання. — Говорять тобі, ідіоте, у мене немає коштів платити служникові. Ну що? Будеш іще продовжувати старатися?
— За цим, пане, справа не стане. Аби тільки ви мені давали свої обноски та щодня по шматку хліба. От мені й досить. Я такий бідний, що вважатиму себе щасливим, якщо мені не доведеться просити милостиню.
— Але чому ж тобі не піти до багатого будинку?
— Немислимо, пане: кажуть, що я занадто малий зростом і занадто потворний. До того ж я нічого не тямлю в музиці, а знаєте, тепер усі вельможі хочуть, аби їхні лакеї вміли трохи грати на скрипці або флейті для домашнього вжитку. Я ж ніколи не міг убити собі в голову ні єдиної музичної ноти.
— Ага! Ага! Ти нічого не тямиш у музиці? Ну, так мені саме така людина й потрібна. Якщо ти задовольнишся їжею й моїми обносками, я тебе беру. От і дочці моїй теж знадобиться старанний хлопець для доручень. Подивимося, на що ти здатний. Умієш чистити одяг, мести підлогу, доповідати про відвідувачів і проводжати їх?
— Так, пане, я все вмію.
— Ну, гаразд, так починай. Приготуй мені отой костюм, що лежить на ліжку, тому що я через годину вирушаю до посланника. Консуело, ти будеш мене супроводжувати. Я хочу відрекомендувати тебе синьйорові Корнеру, — ти його знаєш. Він щойно повернувся із цілющих вод зі своєю синьйорою. У мене є ще одна маленька кімнатка, я тобі її віддаю; піди туди, причепурися трохи, поки я буду збиратися.
Консуело послухалася, пройшла через передпокій до наданої їй темної кімнатки й одяглась у своє вічне чорне плаття з незмінною білою косинкою, що здійснило подорож на плечах Йосифа.
«Не дуже-то розкішний туалет для відвідання посольства, — подумала вона, — але ж у ньому я дебютувала у Венеції, і, одначе, це не перешкодило мені добре співати й мати успіх».
Переодягнувшись, вона вийшла до передпокою, де побачила Гайдна, який із поважністю завивав перуку Порпори, насаджену на ціпок. Глянувши одне на одного, обоє ледве не розреготались.
— Як же це ти справляєшся з такою чудовою перукою? — запитала вона тихо, щоб не почув Порпора, який одягався в сусідній кімнаті.
— Нічого, — відповів Йосиф, — само собою виходить. Я часто бачив, як це робить Келлер. А крім того, сьогодні він дав мені урок і ще повчить, щоб я і в завивці й у розчісуванні волосся досяг досконалості.
— Кріпися, бідолашний мій хлопчику, — сказала Консуело, потискуючи йому руку, — учитель зрештою зм'якшиться. Дороги, що ведуть до мистецтва, тернисті, але іноді вдається зривати й прекрасні квіти.
— Спасибі за метафору, дорога сестрице Консуело. Будь упевнена, я не занепаду духом, тільки б ти, проходячи повз мене сходами або в кухні, кидала мені час від часу дружнє, підбадьорливе слівце, і я все витерплю з радістю.
— А я допоможу тобі виконувати твої обов'язки, — сказала, всміхаючись, Консуело. — Що ж, ти думаєш, я не починала, як ти? Дівчинкою я часто прислужувала Порпорі. Не раз я виконувала його доручення, збивала для нього шоколад, прасувала брижі. Ось для початку я повчу тебе, як треба чистити костюм, — я бачу, ти в цьому зовсім нічого не тямиш: ламаєш ґудзики й мнеш вилоги.
Тут вона взяла з його рук щітку й, діючи нею моторно та спритно, показала, як треба чистити. Але, почувши, що йде Порпора, вона швидко передала Йосифу щітку й у присутності хазяїна поважно мовила:
— Ну ж бо, хлопчику, поквапся!
Розділ 83
Не до венеціанського посольства повів Порпора Консуело, а до посланника, вірніше, до будинку його коханої. Вільгельміна була гарною жінкою, що захоплювалася музикою та знаходила найбільше задоволення і вдоволення своєму марнославству в тому, аби збирати в себе інтимний гурток артистів і шанувальників мистецтва, не компрометуючи при цьому надмірною пишністю дипломатичну гідність знатного синьйора Корнера. Поява Консуело в першу хвилину викликала подив, навіть сумнів, але варто було присутнім переконатися, що це дійсно Zingarella, тогорічне чудо із Сан-Самуеле, як їхній сумнів одразу змінився радісними вигуками. Вільгельміна, що знала Консуело зовсім дитиною, коли та приходила до неї з Порпорою, за яким слідувала по п'ятах, немов маленький собачка, несучи його ноти, згодом дуже охолола до дівчини, бачачи, яким величезним успіхом користується юна артистка в аристократичних вітальнях і як закидають її вінками на сцені. І не тому, що кохана Корнера була жінкою недоброю або опустилася до заздрості до дівчини, що так довго вважалася виродком. Але Вільгельміна, як усі вискочки, любила розігрувати із себе знатну даму. Вона співала в Порпори найбільш модні арії; учитель вважав її тільки талановитою дилетанткою і дозволяв їй виконувати все, що заманеться, в той час як бідолашна Консуело скніла над горезвісним клаптиком картону, що містив у собі весь метод співу знаменитого маестро, на якому він по п'ять-шість років тримав учнів, які серйозно ставилися до занять. Отже, Вільгельміна не уявляла собі, що можна мати до Консуело інше почуття, крім поблажливого співчуття. Пригостивши колись дівчинку цукерками або давши їй подивитися книжку з картинками, щоб та не нудьгувала в її передпокої, Вільгельміна тепер вважала себе однією з найдіяльніших покровительок юного таланту. І їй видавалося дуже дивним і навіть непристойним, що Консуело, миттєво піднявшись на вершину слави, не тримала себе стосовно неї смиренно, не підлещувалася й не була сповнена подяки. Вона розраховувала, що Консуело мило й безоплатно буде служити прикрасою її маленьких зібрань для обраних, виспівуючи для неї й